Хлопчики Джо

Джо поклала долоню на руку сестри, й обидвi жiнки кiлька хвилин сидiли мовчки, переживаючи водночас i сум, i радiсть вiд споглядання неймовiрного краевиду.

Справдi, нiби за помахом чарiвноi палички тихий Пламфiлд перетворився на мальовниче маленьке мiстечко, населене гамiрливою молоддю. Змiна статусу лише додала йому привабливостi. Ретельно вiдреставрований старий будинок виглядав дуже романтично посеред дбайливо доглянутих галявини й саду. Повсюдно зорiла печатка заможностi, якоi не було ранiше, коли сюди заходили першi учнi, а Баери ледве зводили кiнцi з кiнцями.

На пагорбi, де колись пускали повiтряних змiiв, тепер височiла монументальна будiвля коледжу, вибудувана на кошти, якi заповiв пан Лоуренс. А стежками, протоптаними колись дитячими нiжками, нинi курсували енергiйнi юнаки й дiвчата, з вдячнiстю користуючись всiма благами, якi надавали iм доброзичливi пiклувальники навчального закладу.

Неподалiк головного входу до маетку, в тiнi великих дерев затишно розташувався гарненький коричневий котедж, що дуже нагадував колишню «голуб’ятню» подружжя Брукiв, а зелений схил на захiд вiд нього прикрашала красива споруда з бiлими колонами, виблискуючи на сонцi величезними вiкнами – новий особняк Лорi.

Коли мiсто, що стрiмко розросталося, оточило з усiх бокiв старий будинок Марчiв, розправилося з тихим «гнiздечком» Мег i наважилося поставити миловарний завод перед обiйстям обуреного пана Лоуренса, всi пожильцi перебралися до Пламфiлду, тим самим започаткувавши для нього великi перемiни.

Власне, саме творення нового допомогло маленькому товариству пережити горе втрат, коли пiшли з життя панi Марч i пан Лоуренс. Понад те родину об’еднувала тепер не тiльки територiя, а й спiльна справа. Пан Баер очолив навчальний заклад, пан Марч обiйняв посаду священника коледжу. Сестри теж долучилися до виховання молодi.

Мег стала добрим другом i порадницею для дiвчат, Джо – довiреною особою юнакiв, а Емi – справжньою «ледi Щедрiсть», яка делiкатно усувала матерiальнi негаразди незаможних студентiв.

Вона вiдчинила для них дверi свого будинку, який вони влучно назвали Парнасом. І в цьому не було перебiльшення, бо тут повсюдно панувала музика, краса й високе мистецтво – все те, чого прагнуть чистi серця.

Тi дванадцять хлопчикiв, яких виховували в старому Пламфiлдi на самих початках заснування школи, давно залишили рiднi стiни.