Будинок Мрії Енн

Я його не зрозумiв, i тодi вiн менi пояснив – хоч я i далi не дуже розумiв. Вiн сказав, що мае дар – чи то пак прокляття. Вiн сам сказав, панi Блайт, – дар чи прокляття. Вiн не знав, як це назвати. Сказав, що його прапрабаба мала такий самий, i ii за це спалили за вiдьомство. Вiн сказав, що в нього бувають моменти – транси, так вiн це назвав – якi на нього часом находять. Є таке, лiкарю?

– Є люди, якi точно схильнi до трансiв, – вiдповiв Гiлберт. – Це бiльше фiзичне питання, нiж медичне. А якi в цього Джона Селвiна були транси?

– Як сни, – скептично вiдповiв старий лiкар.

– Вiн сказав, що в снах бачив рiзнi речi, – повiльно проказав Капiтан Джим. – Майте на увазi, я вам розказую тiльки те, що вiн сам менi сказав – що вiдбувалося – що МАЛО вiдбутися. Вiн казав, часом вони його втiшали, а часом лякали. Чотири ночi перед тим вiн впав у транс – просто коли сидiв i дивився на вогонь. Вiн побачив стару кiмнату, яку бачив в Англii, а в нiй – Персiс Лi, яка простягала до нього руки й мала щасливий вигляд.

Тож вiн знав, що отримуе добру звiстку вiд неi.

– Сон – просто сон, – посмiявся старий лiкар.

– Напевно – напевно, – погодився Капiтан Джим. – Те саме i я йому тодi сказав. Думати так було простiше. Менi не подобалася думка, що вiн мае видiння – це було неприродно. «Нi», – сказав вiн, – «менi це не приснилося. Але бiльше ми про це не говоритимемо. Ти перестанеш бути моiм другом, якщо забагато про це думатимеш». Я сказав йому, що нiщо не зiпсуе нашоi дружби. Але вiн тiльки захитав головою й сказав: «Друже, я знаю.

Я й ранiше втрачав друзiв через це. І я iх не виню. Бувае, менi й до себе важко ставитися приязно через це. Така сила мае в собi щось божественне – добре це божество чи лихе, не знаю. Але ми, смертнi, лякаемося надто близького контакту як з Богом, так i з дияволом». Такi були його слова. Я iх пам’ятаю, нiби вчора почув, хоч i не знаю, що саме вiн мав на увазi. Що, лiкарю, думаете, вiн хотiв сказати?

– Сумнiваюся, що вiн i сам знав, що мае на увазi, – роздратовано сказав доктор Дейв.

– Думаю, я розумiю, – прошепотiла Енн. Вона слухала у своiй звичнiй манерi, зi стиснутими вустами та блиском в очах. Капiтан Джим насолодився вдячною усмiшкою, перш нiж продовжити розповiдь.

– Ну, невдовзi весь Глен i Чотири Вiтри знали, що до вчителя приiжджае наречена, i всi радiли, бо дуже його поважали. І всi зацiкавилися його домом – ЦИМ домом. Вiн обрав для нього це мiсце, бо звiдси видно гавань i чути море.