Будинок Мрії Енн

На руках у неi спало маленьке створiння з чорними кучерями, два щасливих роки вiдоме в Ейвонлi як «Маленька Енн Корделiя». Люди в Ейвонлi, звiсно, знали, чому Дiана назвала ii Енн, але от Корделiя iх збивала з пантелику. Нi в Барi, нi в Райтiв нiколи не було в роду Корделiй. Панi Гармон Ендрюс сказала, що, на ii думку, Дiана знайшла це iм’я в якомусь дешевому романi, i не розумiла, як Фред мiг таке дозволити. Але Енн з Дiаною тiльки всмiхалися одна однiй. Вони знали, як Маленька Енн Корделiя отримала свое iм’я.

– Ти завжди ненавидiла геометрiю, – сказала Дiана з усмiшкою, згадуючи старi часи.

– О, та менi завжди подобалося бути вчителькою, крiм геометрii. Останнi три роки в Саммерсайдi були гарнi. Панi Гармон Ендрюс сказала менi, коли я повернулася додому, що подружне життя не сподобаеться менi набагато бiльше за вчителювання. Очевидно, панi Гармон дотримуеться тiеi ж думки, що й Гамлет, – краще терпiти старi нещастя, нiж нарватися на новi, про якi нам ще нiчого невiдомо.

Смiх Енн, веселий i нестримний, як i колись, з новою ноткою лагiдностi та зрiлостi, задзвенiв горищем. Марiлла, яка саме готувала сливове варення на кухнi, почула його й всмiхнулася; тодi зiтхнула вiд думки, що тепер рiдко чутиме його в Зелених Дахах. Нiщо в життi Марiлли ще не приносили iй стiльки радостi, як те, що Енн виходила замiж за Гiлберта Блайта; але в кожнiй радостi е тiнь смутку. За три роки в Саммерсайдi Енн часто приiжджала додому на канiкули й вихiднi; але тепер можна було сподiватися хiба на вiзит двiчi на рiк.

– Не зважай на те, що каже панi Гармон, – сказала Дiана, зi спокiйною впевненiстю жiнки, яка вже чотири роки замiжня. – Звичайно, у подружньому життi е кращi й гiршi перiоди. Не чекай, що все завжди йтиме гладко. Але можу тебе запевнити, Енн, що це щасливе життя, якщо вийти за правильного чоловiка.

Енн видушила усмiшку. Те, як Дiана говорила з виглядом багатого досвiду, завжди трохи ii смiшило.

«Я, напевно, теж така стану за чотири роки замiжжя», – подумала вона. – «Але мое почуття гумору мене врятуе».

– Вже вирiшено, де ви будете жити? – спитала Дiана, пригортаючи Маленьку Енн Корделiю неповторним материнським жестом, який завжди наповнював душу Енн солодкими, невисловленими мрiями й надiями, це вiдчуття було наполовину приемним, а наполовину страшним.

– Так. Це те, що я хотiла тобi сказати, коли сьогоднi телефонувала, щоб тебе запросити.