Енн з Інглсайду

Неушкоджений маленький Джем солодко спав на пiдвiконнi, мiцно пригорнувши маленькими загорiлими на сонцi рученятами свого пошарпаного м’якого ведмедика Теддi, а Креветка, що встигла пробачити всi образи, вляглася коло його нiг. Руденькi кучерики вклалися на подушцi. Схоже, вiн бачив якийсь солодкий сон, тож Енн навiть не хотiла його будити. Раптом вiн розплющив зорянi оченята й поглянув на неi.

– Джем, любий, чому ти не в лiжечку? Ти нас… нас трохи налякав… ми не могли тебе знайти… навiть не думали, що ти тут…

– Я хотiв тут лягти, щоб бачити, коли ви з татком приiдете до ворiт i будете вдома.

Мама стиснула його в обiймах… i понесла до лiжечка. Так добре, коли тебе цiлують… вiдчувати, як вона легким порухом розправляе навколо нього простирадло – усе це давало йому можливiсть вiдчути, що тут його люблять. Яка, зрештою, рiзниця – побачив би вiн, як набивають ту стару змiю чи нi? Мама така чудова… найкраща мама з усiх. У Гленi маму Бертi Шекспiра називають «Панi Друга Скнара», така уже вона жаднюга, а вiн знав… бачив… що вона давала Бертi ляпаса за будь-яку дрiбницю.

– Мамусю, – сонно промовив вiн, – я обов’язково принесу тобi квiти наступноi весни… i кожноi весни приноситиму. Можеш менi вiрити.

– Звичайно можу, любий, – вiдповiла мама.

– Що ж, якщо вся ця метушня нарештi закiнчилася, думаю, ми нарештi можемо видихнути й повернутися до своiх спалень, – сказала тiтка Мерi Марiя.

Але в ii тонi можна було вловити нотки сварливого полегшення.

– Яку дурницю я втнула! Забути про пiдвiконня! – мовила Енн. – Оце доля над нами посмiялася. Лiкар цього точно нам не забуде, будьте певнi. Сьюзан, зателефонуйте, будь ласка, пану Флеггу, скажiть, що ми знайшли Джема.

– А як же вiн з мене смiятиметься, – щасливо вiдповiла Сьюзан. – Не те щоб я переживала… може смiятися, скiльки заманеться, головне, що маленький Джем – у безпецi.

– Не завадило б горнятко чаю випити, – жалiбно зiтхнула тiтка Мерi Марiя, поправляючи вишитих драконiв на своiй худорлявiй фiгурi.

– За хвилинку все буде! – швиденько вiдповiла Сьюзан. – Ми ще довго сьогоднi не зможемо стулити очей. Панi лiкарко, люба, як тiльки Картер Флегг зачув, що маленький Джем у безпецi, вiн сказав «Дякувати Богу». Я бiльше нiколи й слова поганого про того чоловiка не скажу, не важливо, якi цiни вiн поставить. Панi лiкарко, люба, як думаете, може, нам завтра пообiдати курчам? З нагоди невеличкого святкування, так би мовити.