Енн з Лопотливих Тополь

Далi – масивний понурий iмпозантний особняк, облицьований червоною цеглою, з мансардою, iз дахом, оброслим слуховими вiкнами, наче бородавками, iз залiзними поручнями навколо плоского верху, з ялинами й смереками, якi обступили його настiльки тiсно, що сам будинок за ними годi й побачити. Усерединi мае панувати страшна темрява. А третiй i останнiй – Лопотливi Тополi, прямо на розi провулка, з порослою травою галявиною перед вiкнами та справжньою сiльською дорогою, прикрашеною тiнистими деревами з другоi сторони.

Я одразу ж закохалася в цю мiсцину. Знаеш, деякi будинки справляють враження, не встигне людина на них i глянути, з причин, якi ледве чи можна означити. Лопотливi Тополi належать до таких будинкiв. Я могла б тобi описати його як бiлу споруду… бiлу-пребiлу… зi зеленими вiконницями… зеленими-презеленими… з вежею на розi та слуховими вiкнами обабiч, з низьким муром, що вiддiляе його вiд вулицi, з тополями, що ростуть рядком, i великим городом за будинком, де квiти й овочi сплелися в розкiшному безладi… та все це не зможе донести його шарм.

Якщо коротко, то цей будинок мае чарiвну особистiсть, i в ньому е щось вiд Зелених Дахiв.

– Це мiсце створено для мене… менi його призначено, – у захватi сказала я.

Панi Лiнд мала такий вигляд, начебто не сильно довiряла призначеностi.

– Звiдси далеко до школи, – мовила вона з сумнiвом.

– Мене влаштовуе. Робитиму гарну прогулянку. Ви тiльки гляньте на он той гайок через дорогу, з березами й кленами.

Панi Лiнд глянула, але тiльки й спромоглася сказати:

– Надiюся, комарi тобi не дошкулятимуть.

Я теж на це сподiвалася. Ненавиджу комарiв. Один комар може терзати бiльше, анiж нечисте сумлiння вночi.

Добре, що нам не довелося користуватися парадними дверима. Вони були такими непривiтними… масивнi двiйчатi дверi з грубоi деревини, облямованi панелями з квiтчастими червоними вiтражами Вони, схоже, геть не пасували до будинку. Невеличкi зеленi дверi чорного входу, до яких нас привела гарненька дорiжка, викладена через промiжки в травi рiвними тонкими плитами пiсковику, були набагато привiтнiшими й гостиннiшими.

Стежину облямовували охайнi й упорядкованi клумби з очеретянкою, дiцентрою й тигровими лiлiями, турецькою гвоздикою й лiкарським полином, плюмерiею й червоними та бiлими маргаритками, i тим, що панi Лiнд зве пiнiями. Звiсно, не увесь сад квiтував у цю пору, проте було видно, що квiти розцвiли вчасно й рясно.