Енн з Острова

Першокурсницi стояли вiдокремленими групками по двое-трое, скоса поглядаючи одна на одну; першокурсники ж скупчилися на великих сходах до вестибюля, де на всю силу молодих легень горлали пiснi, кидаючи цим виклик своiм споконвiчним ворогам, другокурсникам, декiлька яких зарозумiло походжали поряд i своiм виглядом показували зневагу до «жовторотих дiтлахiв». Гiлберта та Чарлi нiде не було видно.

– Не думала, що колись настане день, коли б я була рада побачити Слоана, сказала Прiсцилла, коли вони йшли унiверситетським мiстечком, – але зараз я була б майже щаслива побачити витрiшкуватi очi Чарлi.

Принаймнi це була б пара знайомих очей.

– Ох, – зiтхнула Енн. – Не можу знайти слiв, щоб описати, як я почувалася в черзi до реестрацii – мiзерною, незначною, як крапля води в найбiльшому вiдрi. Почуватися незначною вже неприемно, але, крiм того, просто нестерпно, коли в тебе в душi посiяна думка, що ти завжди-завжди буде незначною, а саме так я й почувалася – нiби я була невидима для неозброеного ока й хтось з тих другокурсникiв може на мене наступити.

Я знала, що мене поховають без слiз, почестей i спiвiв.

– Зачекай до наступного року, – заспокоiла ii Прiсцилла. Тодi ми виглядатимемо такими ж знудженими й премудрими, як будь-який другокурсник. Почуватися незначною, звiсно, жахливо; але це, думаю, краще, нiж почуватися великою й незграбною, як я – нiби я собою весь Редмонд заступила. Так я почувалася – напевно, тому що я була там на два дюйми вища за всiх.

Я не боялася, що другокурсник наступить на мене; я боялася, що вони подумають, що я слон чи зразок перегодованого картоплею острiв’янина.

– Думаю, ми не можемо пробачити великому Редмонду, що вiн не маленька Королiвська академiя, – сказала Енн, намагаючись зiбрати рештки своеi життерадiсноi фiлософii, щоб прикрити занепалий дух. – Коли ми закiнчували академiю, ми всiх знали й мали свое мiсце. Ми нiби несвiдомо чекали, що життя продовжиться з того моменту, на якому воно перервалося зi закiнченням Королiвськоi академii, а тепер нам земля втiкае з-пiд нiг.

Я вдячна, що нi панi Лiнд, нi панi Елiша Райт не знають i не дiзнаються, про що я зараз думаю. Вони б iз трiумфом заявили: «А я тобi казала» й були б переконанi, що це початок кiнця. Хоча насправдi це лише кiнець початку.

– Точно. Тепер я впiзнаю Енн. Скоро ми аклiматизуемось i зi всiма познайомимося, i все буде добре.