Рілла з Інглсайду

Але чому ж вона повинна думати, що не варта Кеннета Форда тiльки тому, що вона – дiвчина з села? А от Мерi Венс була ще тою плiткаркою, вона тiльки й думала, хто з ким вертався додому!

На березi гаванi нижче Будинку Мрiй розташувався невеликий пiрс, до якого й пришвартувалися два човни. Одним човном керував Джем Блайт, а iншим – Джо Мiлгрейв, який знав усе про човни й за всяку цiну хотiв, аби Мiранда Прайор це помiтила. Вони змагалися, пливучи гаванню, але човен Джо перемiг. Все бiльше й бiльше човнiв наближалися з Гарбоу Гед, перетинаючи гавань i пливучи в захiдному напрямку.

Усюди лунав смiх. Велика бiла вежа Чотирьох Вiтрiв розливалася вогнями, поки маяк обертався навколо й спалахував свiтлом над iхнiми головами. Сiм’я з Шарлоттауна, родичi наглядача маяка збиралися у свiтлi маяка, адже вони органiзовували вечiрку й запросили юних мешканцiв Чотирьох Вiтрiв, Глен Сент Мерi та узбережжя. Поки човен Джема погойдувався бiля маяка, Рiлла вiдчайдушно скинула черевики й пiрнула в срiблястi туфельки за спиною панни Олiвер. Швидко окинувши все оком, Рiлла зауважила, що на вбитих у скелi сходах, освiтлених китайськими лiхтариками, вишикувалися хлопцi, а вона ну нiяк не зможе зiйти цими сходами в тих важких черевиках, якi мама змусила ii одягнути для тiеi дороги. Туфельки страшенно тиснули, але нiхто про це нiколи б не здогадався, адже Рiлла йшла по сходах, усмiхаючись, ii м’якi темнi очi допитливо блищали, а кругленькi кремовi щiчки розцвiли. Щойно вона вийшла наверх, звiдки вiдкривався вид на гавань, хлопець запросив ii до танцю, а уже через хвилину вони були в павiльйонi, збудованому бiля маяка спецiально для танцiв. То була чарiвна мiсцина, зверху, наче дахiвка, зiгнулися ялинковi гiлочки, усюди висiли лiхтарi. Позаду мерехтiло море, злiва гребенi й впадини пiщаних дюн освiтлювало мiсячне сяйво, справа розмiстився скелястий берег, вкритий чорнильними тiнями й кришталевими затоками. Рiлла та ii партнер пурхали помiж iншими парами танцiвникiв, вона глибоко вдихнула вiд задоволення. Яку магiчну музику створював Нед Бурр з Верхнього Глена своею скрипкою – то була загадка, але звуки були такi, наче чарiвнi флейти зi староi казки змушували всiх слухачiв кидатися в танок. Який прохолодний i свiжий бриз вiяв iз затоки, яким бiлим i прекрасним мiсячним сяйвом освiтлювалося все довкола. То було життя… чарiвне життя! Рiлла почувалася так, наче ii нiжки, як i серце, отримали крила!

IV.