Рілла з Інглсайду

– Ця музика вiтру завжди нагадуе менi небесну мелодiю, яку Адам i Єва чули в «Раю» Мiльтона[7 - Маеться на увазi поема «Утрачений рай» Дж. Мiльтона (прим. пер.).], – вiдповiла панна Олiвер.

– Ми так веселилися у Веселковiй Долинi в дитинствi, – мрiйливо промовила Рiлла.

Нiхто уже не бавився у Веселковiй Долинi. Влiтку ввечерi там було дуже тихо. Волтер полюбляв ходити туди читати. Джем i Фейт часто там зустрiчалися, Джеррi й Нан завжди ходили туди, аби вести безперервнi голоснi суперечки й дискутувати на важливi теми, що, здавалося, було iхньою улюбленою розвагою.

А Рiлла уподобала маленьку залiснену лощину, де вона полюбляла сидiти й мрiяти.

– Я мушу побiгти до кухнi, перш нiж пiти, показатися Сьюзан. Вона ж менi iнакше не пробачить.

Рiлла, освiтлюючи все довкруж своею красою, полетiла до затiненоi кухнi Інглсайду, де Сьюзан звично латала шкарпетки. Рiлла була вбрана в зелену сукню з маленькими рожевими вiночками ромашок, шовковi панчохи та срiбнi туфельки. На ii волоссi та кремовiй шийцi красувалися золотавi братчики.

Вона була такою симпатичною, юною, яскравою, що навiть кузина Софiя Кроуфорд була змушена нею захоплюватися – а небагато було земних речей, якими захоплювалася кузина Софiя Кроуфорд. Кузина Софiя й Сьюзан помирилися чи то iгнорували стару ворожнечу вiдтодi, вiдколи кузина Софiя переiхала жити до Глена, а вiдтак вона завжди приходила до них у гостi ввечерi. Сьюзан не висловлювала свого захоплення вiд цих вiзитiв, адже кузина не була веселою спiврозмовницею.

– Деякi вiдвiдини називають гостинами, а деякi – вiзитами, панi лiкарко, люба, – якось мовила Сьюзан, тож можна здогадатися, що кузина Софiя належала до другого випадку.

У кузини Софii було видовжене, блiде обличчя, вкрите зморшками, довгий тонкий нiс, широкi тонкi вуста й дуже довгi блiдi руки, зазвичай смиренно складенi на чорному подолi. Усе в нiй здавалося довгим, тонким i блiдим. Вона похмуро глянула на Рiллу Блайт i сумно промовила:

– А це все волосся – воно твое?

– Звичайно, – обурено заявила Рiлла.

– Ох, ну добре! – зiтхнула кузина Софiя. – Для тебе краще, якби то було не твое волосся! Така кiлькiсть волосся забирае в тебе силу. То дзвiночок туберкульозу, як я чула, але сподiваюся, у твоему випадку такого не буде. Думаю, ви всi танцюватимете сьогоднi ввечерi й сини священника, певне, теж. Хiба сподiваюся, що його доньки так далеко не зайдуть. Ох, ну, я нiколи не схвалювала тi танцi. Знаю одну дiвчину, яка одного разу замертво впала пiд час танцю.