Рілла з Інглсайду

– До речi, про сни… менi наснився один дивний сон, – мимоволi пригадала панна Олiвер. – То один iз тих чiтких снiв, якi менi iнодi сняться, не такi розмитi, як звичайнi сни… Вони чiткi й справжнi, наче то реальнiсть.

– Про що був той сон?

– Я стояла на сходах веранди, тут, в Інглсайдi, дивилася вниз на поля Глена. Раптом десь здалека я побачила могутню, срiблясту й блискучу хвилю, яка накривала iх. Вона наближалася…. Маленькi бiлi хвилi котилися одна за одною, наче тi, що накривають пiщанi береги. Глен накрило.

Я подумала: «Звичайно, хвилi не пiдiйдуть впритул до Інглсайду» – але вони приступали все ближче й ближче… так стрiмко… перш нiж я змогла ворухнутися чи скрикнути, вони вже торкалися моiх нiг… i все зникло… залишилася тiльки бурхлива вода, у якiй потонув Глен. Я намагалася пiти назад… побачила кров на краю мокрого плаття… i я прокинулася… здригаючись. Не сподобався менi той сон. Якась зловiсна значущiсть того сну. Такi чiткi сни завжди «збуваються».

– Сподiваюся, то не про шторм, який наближаеться зi сходу, щоб зiпсувати вечiрку, – промимрила Рiлла.

– Безнадiйнi п’ятнадцять! – сухо зауважила панна Олiвер. – Нi, Рiлло-ма-Рiлло, не думаю, що наближаеться щось настiльки жахливе.

Кiлька днiв над Інглсайдом витала напруга. Тiльки Рiлла, поглинута власним життям, про це не здогадувалася. Лiкар Блайт був похмурим, майже нiчого не говорив, працюючи над газетою. Джем i Волтер з цiкавiстю чекали на всi новини, якi вiн приносив. Того вечора схвильований Джем розшукував Волтера.

– Ох, хлопче, Нiмеччина оголосила вiйну Францii. А це означае, що й Англiя воюватиме, можливо, а якщо воюватиме… а так, певне, i буде…. ну, тодi твiй сон про гру волинщика[4 - Волинщики – це солдати, якi iшли перед вiйськом та грали на волинцi (шотландський народний iнструмент), надихаючи вiйськових на боротьбу (прим. пер.).] нарештi здiйсниться.

– То не був просто сон, – повiльно промовив Волтер. – То було передчуття… видiння… Джеме, я справдi бачив його тодi ввечерi.

А якщо Англiя таки воюва- тиме?

– Ну, тодi прийде наша черга iй допомагати, – радiсно закричав Джем. – Ми не можемо дозволити, щоб «стара сива матiр пiвнiчного моря»[5 - Уривок з вiрша Лаухлана Ватта «Сива матiр» (англ. «The Grey Mother») – прим. пер.] воювала сама, правда ж? Але ти не можеш пiти… тиф тебе зовсiм виснажив. Трохи соромно, еге ж?

Волтер не вiдповiв, сором це чи нi. Вiн мовчки дивився понад Гленом на блискучу голубу гавань.