Фауст

Блискоче з хмар руiнний пломiнь,

Громам осяюючи путь,

Та всеблагоi ласки промiнь

Приборкуе стихii лють.

В с i   т р о е

Цих незбагненних див видiння

Сповняе силою серця:

І, як у перший день творiння,

Прекраснi всi дiла Творця.

М е ф i с т о ф е л ь

О Господи, ти знов мiж нас явивсь,

Питаеш, як iдуть у кого справи;

Мiж челяддю i я тут опинивсь,

Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

Не вмiю я так комплiментiв править,

Як ангели, удатнi на язик,

Вiд пафосу мого ти б засмiявся навiть,

Коли б ти був од смiху не одвик.

Сонця й свiти залишу я в спокоi —

Я свiдок лиш мiзерности людськоi.

Смiшний божок землi не змiниться нiяк, —

Як спервовiку був, так i тепер дивак.

Погано вiн живе! Не треба

Було б йому давать i крихти свiтла з неба.

Тим розумом владае вiн,

Щоб жити, як тварина iз тварин.

Та вiн же чисто коник той цибатий

(Пробачте порiвняння це менi):

Не пiдлетить, а вмiе лиш стрибати

Та знай сюрчить в травi своi пiснi.

Та у травi iще б якось жилося,

Так нi, притьмом в болото суне носа.

Г о с п о д ь

І вiчно скаржишся менi ти!

Невже ж тебе задовольнити

Земля нiколи не змогла б?

М е ф i с т о ф е л ь

Нi, Господи! На нiй одне лихе твориться:

Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, —

Вже проти них i запал мiй ослаб.

Г о с п о д ь

Ти знаеш Фауста?

М е ф i с т о ф е л ь

Вiн доктор?

Г о с п о д ь

Вiн мiй раб!

М е ф i с т о ф е л ь

Та раб то раб, а служить по-якому?

І iсть, i п'е вiн щось не по-земному.

Його думки, на безум хворi,

Ширяють десь в непевнiй далинi.

То з неба б вiн зiрвав найкращi зорi,

То пив би вiн всi радощi земнi;

Та нi земля, нi далi неозорi

Не вдовольнять тiеi маячнi.

Г о с п о д ь

Вiн поки що у мороцi блукае,

Та я вкажу йому до правди вхiд,

Бо знае садiвник, як деревце плекае,

Який вiд нього буде цвiт i плiд.

М е ф i с т о ф е л ь

Та вiн не ваш, я ладен закладатись!

Дозвольте лиш за нього взятись,

І пiде вiн за мною вслiд.

Г о с п о д ь

Я згоден, спробуй його злудить,

Поки живе вiн на землi;

Хто йде вперед, той завше блудить.

М е ф i с т о ф е л ь

Спасибi вам; з мерцями справи злi,

Я не люблю тii мороки;

Менi за них милiш здоровi, повнi щоки;

Я так люблю живих людей,

Як любить кiт живих мишей.