Фауст

І пломiнь той, що в нiм згораю,

Я вiчним, вiчним називаю —

Невже то лжа, слова пустi?

М е ф i с т о ф е л ь

Таки я прав!

Ф а у с т

От, щоб ти знав,

Не хочу я надсаджувати груди;

Хто мае язика i хоче правим бути, —

То той i прав.

Ходiм! Обрид цей вiчний спiр менi.

І згоден я – хоч правий ти, хоч нi.

САД[67 - Написано до 1775 р. (за винятком кiлькох вставлених пiзнiше рядкiв).]

М а р г а р и т а  пiд руку з  Ф а у с том, а  М а р т а  з  М е ф i с т о ф е л е м  гуляють по саду.

М а р г а р и т а

Я бачу, ви, жалкуючи мене,

Знижаетесь – менi аж сором.

Життя, напевне, мандрiвне

Навчило вас не буть суворим.

Не для таких досвiдчених людей

Убожество моiх простих речей.

Ф а у с т

Один твiй зiр, одне слiвце твое —

Чи ж де дорожча мудрiсть е?

(Цiлуе iй руку).

М а р г а р и т а

Та чи подоба ж вам ту руку цiлувати?

Вона негарна, шкарубка.

Менi доводиться усього пильнувати,

А мати строга ще така.

Проходять.

М а р т а

Ви так ото й мандруете весь вiк?

М е ф i с т о ф е л ь

Така у нас вже служба подорожня!

Бувае – так у iншiм мiсцi звик, —

А залишитися не можна.

М а р т а

Хай молодий iще лiта

Метеликом з краiни до краiни;

А вбившись у такi лiта,

Старим бурлакою брести до домовини —

Це справа вже зовсiм не та.

М е ф i с т о ф е л ь

Та я вже й сам, признатись, потерпаю.

М а р т а

Тож, паночку, робiть, що я пораю.

Проходять.

М а р г а р и т а

Аби з очей, то вже й з думок.

Хоч гречнiсть вас i прикрасила,

У вас розумних друзiв сила,

Менi до них – як до зiрок.

Ф а у с т

О серце, вiр, те, що розумним звуть, —

То iнколи обмеженiсть пуста.

М а р г а р и т а

Як?

Ф а у с т

Ах, свята невиннiсть, простота —

Нiяк собi цiни не пiзнають!

Сумирнiсть, лагiднiсть – що краще е в природi?

Цi найкоштовнiшi з окрас…

М а р г а р и т а

Хоч раз мене згадайте при нагодi,

А я про вас гадатиму всякчас.