Фауст

Лиш позови – вони з'являються на клич

Готовi враз на згубу i на шкоду,

Та, хоч i ангельська в них рiч,

Вони диявольського роду,

Але ходiм! Уже зовсiм стемнiло,

Холодна мла полями залягла;

Кортить увечерi до хатнього тепла!

Та що ж ти став i дивишся здумiло,

Мов поночi побачив дивне щось?

Ф а у с т

Собака чорний он там по рiллi блукае.

В а г н е р

Та бачу й я – нiчого в тiм немае.

Ф а у с т

Ану пригляньсь, на що воно здалось?

В а г н е р

То, мабуть, пудель, що шукае

Свого хазяiна слiди.

Ф а у с т

А глянь, як вiн спiралями кружляе,

Зближаючись щораз до нас сюди!

За ним слiдком у грi витворнiй

Мигочуть iскри голубi…

В а г н е р

Та що це ви? Там просто пудель чорний,

А iнше все примарилось тобi.

Ф а у с т

Менi здаеться, нiби вiн проводить

Чаклунський круг навколо наших нiг.

В а г н е р

Дивись, як сторожко й непевно вiн пiдходить —

Замiсть хазяiна вiн двох чужих настиг.

Ф а у с т

Все вужче коло, вже вiн близько!

В а г н е р

Ну от, дивись, звичайне псисько,

Гарчить, то знiтиться увесь,

Хвостом виляе – звiсно, пес.

Ф а у с т

До мене, цуцику! На, на!

В а г н е р

Ця псина, бач, яка чудна!

Як станеш ти – й вона тут стане,

Гукнеш – одразу прибiжить,

Загубиш щось – то найде вмить,

Цiпка тобi з води дiстане.

Ф а у с т

Ти правду кажеш, духа тут нема;

В цьому собацi – виучка сама.

В а г н е р

І мудреця, бувае навiть,

Такий собака зацiкавить;

Твоеi ласки сповна заслужив

Годованець веселих школярiв.

Увiходять до мiськоi брами.

КАБІНЕТ ФАУСТА[19 - Сцена написана близько 1800 р.]

Ф а у с т  увiходить з пуделем.

Ф а у с т

Покинув я поля i луки,

Що у нiчнiм туманi сплять,

Ущухли в грудях лютi муки,

І буйнi пориви мовчать.

Душа стражденна просвiтлiла —

Благословен просвiток цей!

І знову в нiй заговорила

Любов до Бога, до людей.

Спокiйно, пуделю! Годi тобi вертiться!

Чом ти там на порозi гарчиш?

Ляж бiля печi, треба зiгрiться…

Ось на подушку, та мовчи ж!

Кумедно кружляв i петляв чогось ти,

Як сюди ми йшли по дорозi крутiй,

Тепер попав до мене в гостi,

Так шануватися умiй.

Коли у келii смиреннiй

Знов свiтло лампи спалахне,

В моiй душi, добром натхненнiй,

Зринае видиво ясне.