Перевтілення

І навiть якби вiн устиг на поiзд, прочуханки вiд шефа йому не уникнути, адже кур’ер торгового дому чергував бiля п’ятигодинного поiзда i давно доповiв про Грегорове запiзнення. Кур’ер, людина безхарактерна й нерозумна, був ставлеником шефа. А чи не прикинутися хворим? Але це вкрай неприемно i може видатися пiдозрiлим, тому що за свою п’ятирiчну службу Грегор жодного разу не хворiв. Шеф, звiсно, привiв би лiкаря з лiкарняноi каси, почав би дорiкати батькам сином-ледарем, вiдхиляючи усякi заперечення посиланням на цього лiкаря, на думку якого всi люди у свiтi абсолютно здоровi i тiльки не люблять працювати.

Та хiба в такому разi вiн би був неправим? Якщо не брати до уваги сонливостi, Грегор насправдi почувався пречудово та навiть неймовiрно зголоднiв.

Допоки вiн усе це поспiхом обмiрковував, не наважуючись покинути лiжка, – будильник як раз пробив за чверть сьому, – у дверi бiля його узголiв’я обережно постукали.

– Грегоре, – почулося (це була його мати), – уже за чверть сьома.

Невже ти не збирався поiхати?

Цей лагiдний голос! Грегор злякався, почувши свое вiдлуння: до його колишнього голосу домiшувався якийсь побiчний, схожий на хворобливе пищання. Через те слова звучали чiтко тiльки першоi митi, а потiм спотворювались вiдгомоном настiльки, що неможливо було впевнено сказати, чи не почулося усе це. Грегор хотiв докладно вiдповiсти та все пояснити, але враховуючи обставини сказав лише:

– Так, так, дякую, мам, я вже встаю.

Мабуть, завдячуючи дерев’яним дверям, змiни в його голосi були непомiтними ззовнi, тому що пiсля цих слiв мати заспокоiлась та почовгала геть.

Але ця коротка розмова привернула увагу iнших членiв родини на те, що Грегор всупереч очiкуванням все ще знаходився вдома, и ось вже в бiчнi дверi стукав батько – тихо, але кулаком.

– Грегоре! Грегоре! – кричав вiн. – Що сталося? Та за мить позвав ще раз, понизивши голос:

– Грегоре! Грегоре!

А за iншими бiчними дверима тихо та жалiсно говорила сестра:

– Грегоре! Як ти себе почуваеш? Тобi потрiбна допомога?

Вiдповiдаючи усiм разом: «Я вже готовий», – Грегор намагався правильною вимовою та довгими паузами мiж словами очистити свiй голос вiд дивного звучання.

Батько насправдi повернувся до свого снiданку, але сестра продовжувала шепотiти:

– Грегоре, вiдчини, благаю тебе.

Однак Грегор i не думав вiдчиняти, вiн благословляв набуту в поiздках звичку усюди, навiть вдома, зачиняти на нiч дверi.