Я (Романтика)

– Да, товаришу, – кинув тремтячим голосом Хлоня, – я – глупеньке китайча, яке мрiе про невiдомого Ленiна… – i раптом скинувся: – Товаришу! Це, здаеться, сестра Катря сказала: «Ленiн повторюеться через п’ятсот лiт»?.. Це сестра Катря сказала?

Хлоня скочив iз стiльця, здавив голову й кинувся до веранди. Анарх здивовано подивився йому вслiд.

Потiм пiдвiвся й теж пiшов у свою палату. Вiн уже не прислухався до шамотiння ночi. Але у вухах його й досi звучало:

Пекiн, Нанкiн i Кантон

Cелi вместе в фаетон

І-i-i… поехалi в Шанхай

Добивать кiтайскiй чай.

І знову, нiби за тисячу верстов, дзвенiв лiкарiв сетер.

Коли анарх пiдходив до веранди, вдарило в мiдь, на нiчну лежанку. За амбарами, що бiля конторських будiвель, стукар одноманiтно задробив у калатушку. Електрична станцiя добивала останню годину: через годину погасне свiтло, i санаторiйна зона порине в морок. Темнi хмари стануть мовчазно над будiвлями, знизяться й повиснуть над верхiв’ям строгих дерев. Яблуневий глуш одiйде до рiки, а в дикому малиннику спалахне духмянiсть химерноi папоротi.

Тiльки на мiськiй магiстралi будуть метушитися багрянi огнi, а на поселках загавкають собаки, i цей собачий концерт буде неясний i смутний, як перше юне кохання.

Анарх вiдчув, як горiло йому обличчя. Вiн повернувся й пiшов до чорноi кухнi, де завше можна було дiстати холодноi криничноi води.

Добрiвши до вiкна, вiн постукав туди й попрохав, щоб йому винесли кухоль.

Вийшла покоiвка й подала воду. Скоро вибiг i санаторiйний дурень.

VII

Випадок, що його чекав анарх довго й з такою незрозумiлою для нього самого тривогою, випадок цей нарештi прийшов. Скоро вiн стикнувся з метранпажем сам-на-сам. Цьому допомогла заразна хороба одного iз санаторiйцiв. Санаторiець захорiв саме в тiй палатi, де був Карно, а коли почали розмiщати його спiвпалатникiв, то випадково метранпажа положили в той номер, де був анарх.

Проходив якийсь неможливий кiнець лiта. Стояла гаряча нагартована спека й добiгала 35 градусiв. Потiм раптом ртуть падала так низько, нiби дальнi небеснi верхiв’я розрiзали трикутники печальних гусей, що летiли у вирiй iз вологодських сiверких озер. З рiки прокидались холоднi потоки й бiгли на санаторiйну зону, заливаючи повiтря запахом вогкоi осоки.