Я (Романтика)

Вiн завжди мовчки вислухував цю пошлятину: то в нiм прокидалась у такi моменти неможлива огида й презирство до цього безсилого самця, то раптом охоплювало бажання чути слиняве белькотiння, що його вiн приймав, як молитву перед своiм могутнiм тiлом.

Тепер анарх просто не чув дiдка. Вiн крадькома поглядав на метранпажа i з кожним поглядом усе бiльш находив знайомих рис у його обличчi. Один раз навiть здалося, що це його старий знайомий.

Пiдiйшла сестра Катря. А коли прозвучав дзвiнок i зашумiли хорi, пiдiйшов психопат.

Сестра Катря зривала одуванчики й дмухала на них. Одуванчики спалахували й тут же танули. Хлоня уважно дивився на цю процедуру й нiби щось згадував.

Розмови йшли на антирелiгiйнi теми. Дiйшли нарештi до попiв, до тих, що «к чорту рясу» й на партизанських коней сiдали. Говорили й про iнших: про святих i преподобних Онанiiв i Озарiiв. Для вiдомого кола й це улюблена тема. Дiдок i тут подавав пошлятину. Особливо хвилювався психопат.

– Ви кажете пiп? Добре! Утилiзируй i попа! Нема в нетрях ячейки – хай пiп агiтуе з амвону! І потiм я думаю, – додав вiн, – що i в цiм оновленнi iкон есть своя прелiсть.

По-моему, це все-таки – мiстика революцii. Не погоджуетесь?

Звичайно, з ним не погоджувались. Мало того: Майя назвала придуркуватим, за що психопат i образився.

Нарештi, коли бiля жовтого пiсочку хтось крикнув «хто робив – той валяв», публiка кинулась туди. І через деякий час на койцi зосталися: анарх i сестра Катря.

Ця дiвчина завше шукала побачення з анархом. Але природний такт i черезмiрна делiкатнiсть утримували ii вiд такоi безцеремонноi й уiдливоi нав’язи, на яку здiбна була Майя.

І тому не дивно, що анарх порiвнюючи також рiдко бачився з сестрою Катрею, як i з Хлонею (останнiй взагалi любив самотнiсть).

Зiйшовся анарх iз цiею дiвчиною в першi днi свого промешкання на санаторiйнiй зонi. Близьке знайомство почалося з того, що сестра Катря вiдрекомендувала йому Хлоню, який i прочитав одну iз своiх патетичних новель. Пiсля цього випадку не тiльки Хлоня найшов у особi анарха свою постiйну й уважну авдиторiю, але й сестра Катря побачила, що вона не помилилась: саме таким i намалювала вона анарха в своiй уявi.

– Сестра Катря була тихою дiвчиною, голос iй нiколи не пiдносився на вищi нотки, i навiть тодi, коли вона хотiла висловити свое обурення, у неi нiчого не виходило. Приваблювала вона анарха не красою своею, а саме некрасивiстю, в якiй була своерiдна краса; саме цим трохи кирпатеньким носом i безцвiтними тихими очима.