Процес. Америка

Заступник, з усiею уважнiстю стежачи за розмовою, тiльки мигцем поглянув на папiр i навiть не читав, що там написано, те, що прокуристовi видавалося важливим, для нього не важило нiчого, тож вiн узяв той аркуш з руки К. i сказав: «Дякую, я вже знаю», потiм спокiйно знову поклав його на стiл. К. ображено приглядався збоку до заступника, але той не помiчав його або ж, помiтивши, звеселився ще дужче, часто й гучно смiявся i навiть геть спантеличив фабриканта вигадливим запереченням, проте одразу ж i заспокоiв, зробивши якийсь закид собi самому, а зрештою запросив його перейти до свого кабiнету, де можна остаточно залагодити справу.

– Це вкрай важлива угода, – говорив вiн фабрикантовi, – i я бачу це дуже добре. А пан прокурист, – навiть кажучи цi слова, заступник, власне, звертався тiльки до фабриканта, – звiсно, тiльки полегшено зiтхне, коли ми заберемо ii в нього. Справа вимагае спокiйних роздумiв, а пан прокурист сьогоднi, здаеться, завалений роботою, крiм того, в передпокоi на нього вже з годину чекають ще якiсь вiдвiдувачi.

К. iще вистачило духу, аби вiдвернутись вiд заступника директора i приязно, проте немов силувано всмiхнутися лише фабрикантовi, бiльше вiн, правда, нiчого не робив, а сперся, трохи зiгнувшись, обома руками на стiл, немов продавець за прилавком, i дививсь, як чоловiки, не припиняючи розмови, позбирали зi столу папери i зникли за дверима директорського кабiнету. На порозi фабрикант обернувся, сказав, що тим часом не прощаеться, бо, звичайно, розповiсть пановi прокуристовi про успiх переговорiв, до того ж мае сповiстити йому ще одну дрiбничку.

К. нарештi опинився сам. Вiн i в гадцi не мав запросити до себе якогось iншого клiента i лиш украй невиразно усвiдомлював, як добре, що люди за дверима гадають, нiби вiн i досi розмовляе з фабрикантом, i саме через це нiхто, навiть служник, не наважиться зайти до кабiнету. К. пiдiйшов до вiкна, сiв на пiдвiконня, однiею рукою цупко схопився за ручку i задивився на майдан.

К. довго дивився вниз, не знаючи, що його, власне, непокоiть, i тiльки подеколи трохи з острахом позирав через плече на дверi передпокою, йому всякчас учувалось, нiби iх вiдчиняють. Але нiхто не заходив, i К. заспокоiвся, пiшов до умивальника й холодною водою змив обличчя, потiм зi свiжою головою знову повернувся до вiкна. Думка перебрати захист до своiх рук видавалася йому тепер iще переконливiша, нiж на початку.