Процес. Америка

, бо навiть йому цiеi митi страшенно допiкали ревнощi.

– Де там, – зiтхнув службовець, – ii провина якнайбiльша. Вона сама чiпляеться йому на шию. Ну, а той уганяе за кожною жiнкою. Лиш у цьому будинку е п’ять квартир, куди вiн пробрався, але його звiдти викинули. А втiм, моя дружина найгарнiша на весь будинок, проте саме я не маю права боронитися.

– Якщо така ситуацiя, тут i справдi нiчим не зарадиш, – погодився К.

– Чого ж це не зарадиш? – здивувався судовець. – Треба тому студентовi, як приставатиме до моеi дружини, – а вiн таки боягуз, – бодай раз добряче натовкти боки, щоб вiн уже й не дивився на неi.

– Чого саме я? – вразився К.

– Бо ви звинуваченi, – пояснив судовець.

– Так, – кивнув К., – але менi тим паче треба боятися, що вiн, навiть якщо, можливо, не вплине на результат процесу, мае, напевне, вплив на попередне розслiдування.

– Звичайно, – кивнув судовець, немов слова К. збiгалися з його власною думкою. – А в нас тут, як правило, безрезультатних процесiв не бувае.

– Я теж такоi думки, – признався К., – але це аж нiяк менi не зашкодить при нагодi таки взятися за студента.

– Я був би вам дуже вдячний, – трохи офiцiйно сказав судовець, здаеться, вiн, власне, й не вiрив у здiйсненнiсть свого найпотаемнiшого бажання.

– Можливо, – говорив далi К., – годиться вiддухопелити ще декого з судовцiв, а то й усiх гамузом.

– Так-так, – кивав головою судовець, немов iшлося про очевиднi речi. Потiм подивився на К. з довiрою, що ii попри всю його приязнiсть досi не вiдчувалося, й додав: – У нас завжди виникають якiсь бунти. – Але тема, либонь, трохи збентежила його, бо вiн урвав ii словами: – А тепер менi треба подати рапорт до канцелярii. Ви пiдете зi мною?

– А що я там робитиму? – запитав К.

– Побачите канцелярiю. Там на вас нiхто й уваги не зверне.

– А чи варто ii дивитися? – завагався К.

– Бачите, – взявся пояснювати судовець, – я гадаю, вона вас зацiкавить.

– Добре, – наважився врештi К., – я пiду з вами. – І швидше за судовця збiг схiдцями вгору.

Заходячи, К. мало не заорав носом, бо за дверима була ще одна сходинка.

– А на вiдвiдувачiв тут не дуже зважають, – зауважив вiн.

– Тут на них узагалi не зважають, – поправив судовець. – Ви лиш погляньте, яка тут почекальня.