Вальдшнепи

– Ну, Дмитрiй, – сказала Аглая, – ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм.

Карамазов узяв капелюха i мовчки пiшов до дверей.

– Я гадаю, що ми зустрiнемось увечерi? – сказала йому вслiд Аглая.

Дмитрiй повернувся. Вона стояла заложивши руки за голову й загадково дивилась на нього.

– Обов’язково! – сказав вiн i вийшов iз кiмнати.

«Щось почалось», раптом прийшло йому в голову. Не той роман, що до нього вiн хотiв утекти од нудоти буднiв нудноi Ганни, – почалось щось тривожне i – тепер вiн певний – трагiчне.

Але не жах викликало воно в нiм, а почуття якоiсь безумноi радости, нiби вiн мусiв на днях одкрити цiлком нову й надзвичайно цiкаву сторiнку в своему одноманiтному життi.

Карамазов пiшов до рiки. Йому хотiлось зараз кинутись у воду й попливти проти течii чорт знае куди – такими сильними й рiшучими рухами розсiкаючи дзеркальну поверхню.

IX

Вiн так нiколи не чекав вечiрньоi години, як того душного дня.

І цiлком нормальна людина не може уявити, як вiн мучився, коли Аглая не вийшла з дому.

Але вона не виходила й на другий та на третiй день – у п’ятницю. В суботу товариш Вовчик, зустрiвшись iз тьотею Клавою бiля квартири фльоберiвських дам, поставив таке рiшуче запитання:

– Скажи менi от що: чому це не видно твоеi племiнницi? Чи не посварилась вона з Дмитрiем?

– Не думаю, – сказала тьотя Клава. – Моя племiнниця дуже розумна людина i з пустячка не буде робити трагедii.

– Ну так чому ж вона сидить дома?.. Чи, може, й вона захворiла?

Тьотя Клава посмiхнулась i нiчого не вiдповiла. Вона пiдiйшла до акацii, зiрвала плiд i, зробивши з нього дитячого пищика взяла його в своi ярко-червонi губи. Товариш Вовчик пiдвiв бiлi брови й сказав з обуренням:

– По-перше, я не розумiю, чого ти мовчиш, а по-друге – таемнiсть тут зовсiм не до дiла. Чому не сказати прямо?

– По-перше, обурилась у свою чергу тьотя Клава, – я не знаю, що менi сказати прямо, а по-друге – я тобi не жiнка, i ти так не кричи на мене! Чи, може, ти хочеш, щоб я покликала Євгенiя Валентиновича?

Лiнгвiст раптом зблiд.

Вiн зовсiм не чекав такого несподiваного повороту в розмовi i, як i треба було припускати, перелякався.

– Я прошу пробачення, – сказав вiн. – Ти… ви не зрозумiли мене.

Але тьотя Клава вже заспокоiлась. Вона не може довго гнiватись на «свого чудачка».