Вальдшнепи

– Дуже дякую! – сказав товариш Вовчик, виймаючи з кишенi п’ятнадцять копiйок. – Але ви мене не зрозумiли… Справа от у чому…

Далi вiн з’ясував, у чому справа, i ребус нарештi було розв’язано. І одразу ж ясно стало, яке мае вiдношення І. Л. Карасик до Дмитрiя й Ганни (буквально нiякого!) й скiльки вiн знае про них (рiшуче нiчого!). Тодi товариш Вовчик попрохав пробачення за турботу й пiшов далi. Вiн пiшов далi й за якусь годину найшов своiх. Про «буфет найкращих фiялок» та комiчне непорозумiння вiн так i забув поiнформувати, але вiн тут же розповiв цiкаву iсторiю, що допiру трапилась iз ним на рiчному пароплавi: iсторiю знайомства з досить таки пiкантними дамочками.

Вiн так енергiйно розмахував руками, що Ганна тiльки й могла зрозумiти: розмова йде про «тих же женщин».

– Одну звуть… не пам’ятаю як, – говорив товариш Вовчик, – а друга – тьотя Клава. З ними такий серйозний в золотому пенсне батько… А втiм, може й не батько – я не поцiкавився.

– Так ти запевняеш, що цi дами мешкають недалеко вiд нас? – сказала Ганна, кидаючи шитво.

– Саме це я й хочу сказати, Ганнусю! І ще я хочу сказати, що тьотя Клава менi страшенно подобалась i що за якiсь два мiсяцi (вони теж приiхали на два мiсяцi), я, мабуть, в неi остаточно закохаюсь.

Товариш Вовчик зареготав, зовсiм не до речi пiдморгнув своею бiлою бровою Ганнi й, наспiвуючи арiю з «Князя Ігоря», пiшов митись.

– Ну, й козлитон! – беручись за ушi, сказав Карамазов. – Нiяк вiн не погодиться, що йому спiвати не можна.

Ганна з-пiд лоба подивилась на Дмитрiя.

– Менi, здаеться, що я не помиляюсь, називаючи твоiх нових знайомих нахабками, – промовила вона. – Чи може ти думаеш, що це не вони зачепили товариша Вовчика?

Ганна нарочито висловилась рiзко: вона викликала чоловiка на одвертiсть.

– Безперечно, вони, – спокiйно й лаконiчно сказав Карамазов. – Ти вгадала.

Вiдповiдь, як i треба було чекати, не задовольнила женщину, i вона зрушила брови. Та й як Ганнi не хмуритись? Вона дуже рада, що Дмитрiй наважився, нарештi, покинути гнилу Лопань i багато спокiйнiший став.

Але не можна й цього робити; не можна цiлих два тижнi блукати по ночах з якимись випадковими мiщаночками й увесь час демонструвати свою безглузду конспiрацiю. І справдi: чому вiн не хоче розмовляти з нею на допiру зачеплену Вовчиком тему? Ганна знае, що це – чергове несерйозне захоплення, але на цей раз вона чомусь боiться за репутацiю свого чоловiка.