Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Якщо ви приписуете iм офiцiйне значення, ви помиляетеся. Зате iхня приватна вагомiсть у доброзичливому чи недоброзичливому сенсi дуже велика, жоднi урядовi стосунки не зможуть iз нею зрiвнятися.

– Добре, – сказав К. – Припустiмо, так воно i е, тодi виходить, що я маю в Замку дуже багато хороших друзiв. Якщо бути зовсiм точним, то вони з’явилися ще багато рокiв тому. І коли котромусь iз вiддiлiв спало на думку викликати землемiра, то це був своерiдний вияв прихильностi до мене. Протягом усього цього часу друзiв ставало все бiльше, аж поки мене не затягли сюди, хоча нiчого доброго в цьому й немае, бо тепер менi загрожують вигнанням.

– У ваших словах е частина правди, – сказав староста. – Насамперед ви маете рацiю в тому, що iнструкцii Замку не можна сприймати дослiвно. Та обережнiсть потрiбна в усьому, не лише тут, i ця обережнiсть стае ще нагальнiшою, коли йдеться про важливу iнструкцiю. Але вашi слова про те, нiби вас сюди затягли, для мене незрозумiлi. Якби ви уважнiше слухали моi попереднi пояснення, ви збагнули б, що питання вашого прибуття до нас занадто складне, аби ми могли вiдповiсти на нього пiд час такоi короткоi розмови.

– Висновок такий, – сказав К., – що все дуже туманно й неясно, окрiм перспективи мого вигнання.

– Хто посмiв би вигнати вас, пане землемiр? – спитав староста. – Саме непрозорiсть усього, що передувало вашому приiзду, гарантуе вам якнайбiльш ввiчливий прийом, але, здаеться, ви надто вразливi. Нiхто вас тут не тримае, але це не можна окреслити як вигнання.

– Пане староста, – сказав К. – Тепер вам усе здаеться занадто зрозумiлим. Я дозволю собi перелiчити деякi обставини, що тримають мене тут: жертви, якi менi довелося принести, щоб вибратися з дому; довга i важка подорож; небезпiдставнi сподiвання, якi я мав у зв’язку iз зарахуванням на тутешню службу; повна вiдсутнiсть коштiв; неможливiсть знайти зараз iншу вiдповiдну роботу вдома i нарештi, не менш важлива причина, нiж усi попереднi, – моя наречена, яка живе тут, у Селi.

– А, Фрiда, – не здивувався староста. – Я знаю, але Фрiда поiде з вами куди завгодно. Що ж стосуеться всього iншого, то тут справдi потрiбно помiзкувати, i я повiдомлю про це в Замку. Якщо рiшення буде прийняте або виникне необхiднiсть додатково вас допитати, я пришлю когось за вами. Ви згоднi?

– Нi, аж нiяк не згоден, – сказав К. – Я не хочу, щоб Замок робив менi ласку, а вимагаю лише того, що належить законно.