Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

– А хiба вiн iх не чуе? – запитав К.

– Нi, – вiдповiла Фрiда. – Вiн спить.

– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кiмнати, вiн сидiв за столом i не спав.

– Вiн i далi так сидить, – сказала Фрiда. – Вiн спав уже тодi, коли ви зазирали, iнакше я б вам цього не дозволила. У такiй позi вiн спить. Урядники страшенно багато сплять, у це важко повiрити. Зрештою, якби вiн не спав так багато, чи мiг би вiн стерпiти цих людей? Тепер доведеться менi самiй iх виганяти.

Вона вихопила з кутка нагайку i одним, не надто певним стрибком, схожим на рухи молодого ягняти, скочила до танцюючих.

– В iм’я Кламма! – крикнула вона. – До стайнi! Усi до стайнi!

Лише тодi вони збагнули, що справа серйозна, з незрозумiлим для К. страхом вiдступили назад, хтось штовхнув дверi, крiзь якi вiйнуло свiже повiтря, всi зникли разом iз Фрiдою, яка, мабуть, пiдганяла iх нагайкою до самоi стайнi.

У несподiванiй тишi К. раптом почув кроки iз коридору. Задля певностi вiн скочив за шинквас, бо тiльки там можна було сховатися. Йому не заборонили перебувати в шинку, але оскiльки вiн збирався тут заночувати, не варто було зараз показуватися нiкому на очi. Тому коли вiдчинилися дверi, вiн сховався пiд стiл. Існувала небезпека бути знайденим i там, але на це вiн приготував досить правдоподiбне пояснення, що заховався вiд п’яних слуг. Зайшов господар.

– Фрiдо! – покликав вiн i перейшовся кiмнатою з кутка в куток.

На щастя, незабаром повернулася Фрiда, нiчого не сказала про К., поскаржилася на селян i стала за шинквас, сподiваючись знайти там К. Тепер вiн мiг доторкнутися до ii ноги i вiдчув себе спокiйнiше. Оскiльки Фрiда не згадала про К., це змушений був зробити господар.

– А де землемiр? – запитав вiн.

Вiдчувалося, що вiн був добре вихованим чоловiком, адже йому постiйно доводилося досить близько спiлкуватися з високими посадовцями, але з Фрiдою вiн говорив iз особливою повагою, це впадало у вiчi насамперед тому, що в розмовi вiн продовжував залишатися начальником, а вона – пiдлеглою, хоча й достатньо зухвалою.

– Про землемiра я зовсiм забула, – сказала Фрiда i поставила К. на груди свою крихiтну нiжку. – Напевно, вiн давно пiшов геть.

– Але я його не бачив, – вiдповiв господар, – хоча майже весь час був у коридорi.

– Тут його немае, – спокiйно сказала Фрiда.