Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Чи ця дорога може бути нескiнченною? У денному свiтлi Замок виглядав досить легкодоступною цiллю, а вiстун мав би знати найкоротший шлях.

І тут Варнава зупинився. Де вони? Далi дороги немае? Варнава попрощаеться з К.? Це йому не вдасться. К. так мiцно вчепився в руку Варнави, що заболiла його власна рука. Чи, можливо, сталося неймовiрне, i вони вже в Замку або ж перед його ворiтьми? Але ж вони жодного разу не пiдiймалися вгору, як здалося К. Чи Варнава провiв його якоюсь стежкою, що пiдiймаеться непомiтно?

– Де ми? – тихо запитав К.

бiльше себе, нiж свого супутника.

– Удома, – вiдповiв Варнава.

– Удома?

– Тепер, пане, вважай, не послизнися, починаеться спуск.

– Спуск?

– Лише кiлька крокiв, – додав вiн i вже стукав у дверi.

Дверi iм вiдчинила якась дiвчина, i вони опинилися на порозi великоi хати майже в повнiй темрявi, крихiтна гасова лампа висiла десь далеко всерединi, злiва над столом.

– Хто це з тобою, Варнаво? – запитала дiвчина.

– Землемiр, – вiдповiв той.

– Землемiр, – повторила дiвчина голоснiше, звертаючись до людей за столом.

З-за столу пiднялися двое старих людей, чоловiк i жiнка, та ще одна дiвчина. Вони привiталися з К. Варнава познайомив К. з усiма – це були його батьки та сестри Ольга й Амалiя. К. неуважно глянув у iхнiй бiк, з нього зняли мокре пальто i повiсили сушитися бiля пiчки, вiн не пручався.

Отже, не вони опинилися вдома, а лише Варнава. Але чому вони прийшли сюди? К. вiдвiв Варнаву вбiк i запитав:

– Чому ти пiшов додому? Чи ви живете поблизу Замку?

– Поблизу Замку? – повторив Варнава, нiби не зрозумiв.

– Варнаво, – сказав К. – Ти ж хотiв iти з кнайпи до Замку.

– Нi, пане, – заперечив Варнава. – Я хотiв iти додому. До Замку я пiду аж завтра вранцi, я нiколи там не ночую.

– Отже, ти не збирався йти до Замку, а лише сюди? – посмiшка Варнави вже не здавалася К. такою пiдбадьорливою, та й сам вiстовий виглядав уже не так привабливо. – Чому ж ти менi нiчого не сказав?

– Ти не питав, пане, – сказав Варнава.

 – Ти збирався дати менi доручення, але не хотiв зробити цього нi в кнайпi, нi у своiй кiмнатi, тож я подумав, що це можна без перешкод зробити в моiх батькiв. Якщо ти накажеш, вони зараз вийдуть iз кiмнати; ти можеш також тут переночувати, якщо тобi в нас бiльше подобаеться. Я зробив щось не так?

К. не вiдповiв. Отже, трапилося непорозумiння, пiдступна, каверзна помилка, а К. йому цiлком довiрився.