Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Або причина криеться в поширенiй тут дитиннiй поведiнцi, хiба не по-дитячому виглядав господар, який тримав обома руками пиво, що його нiс комусь iз вiдвiдувачiв, а потiм застиг i дивився на К. так уважно, що навiть не почув, як його кликала дружина, визирнувши з кухонного вiконця. Трохи заспокоений, К. повернувся до Варнави, вiн би з радiстю позбувся товариства помiчникiв, але не мiг знайти для цього вiдповiдноi пiдстави. Зрештою, вони мовчки втупилися кожен у свое пиво.

– Я прочитав листа, – почав К. – Ти знаеш змiст?

– Нi, – вiдповiв Варнава, його погляд говорив бiльше, нiж слова.

Можливо, К. помилявся, приписуючи йому надто багато хорошого, а селянам – поганого, але присутнiсть Варнави тiшила К.

– У листi йдеться й про тебе – ти повинен час вiд часу передавати моi повiдомлення керiвництву i навпаки, тому я подумав, що ти знаеш змiст.

– Менi наказали, – пояснив Варнава, – тiльки передати листа, зачекати, поки його прочитають i, якщо буде необхiднiсть, принести назад письмову чи усну вiдповiдь.

– Добре, – сказав К. – Немае необхiдностi записувати, передай пановi начальнику, – як його там звати? Я не змiг прочитати пiдпис.

– Кламм, – вiдповiв Варнава.

– Отже, передай пановi Кламму мою подяку за те, що мене зарахували на службу, а також за його люб’язнiсть, яку я дуже цiную, тим бiльше, що я ще нiчим себе не проявив. Я готовий виконувати будь-якi його вказiвки. Особливих побажань у мене сьогоднi немае.

Варнава все уважно вислухав i попросив дозволу повторити повiдомлення.

Досi К. уважно стежив за тим, як реагуе Варнава на його слова, а тепер подивився на нього ще раз. Вони були приблизно одного зросту, але здавалося, нiби посланець дивиться на К. згори донизу, хоча робить це з дуже покiрним виразом обличчя, хлопець узагалi не виглядав на здатного принижувати когось. Зрештою, вiн був лише вiстовим, не знав змiсту листiв, якi розносив, але сам його погляд, його посмiшка, його хода теж несли в собi якесь повiдомлення, навiть якщо вiн про це не здогадувався.

Перед тим як вiдчинити дверi, вiн iще трохи постояв, спершись плечем об одвiрок, i оглянув кiмнату поглядом, що вже не стосувався нiкого конкретного. Вiдразу пiсля його виходу К. сказав помiчникам:

– Я принесу з кiмнати своi нотатки, i ми обговоримо план роботи.