Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

зупинився, десь у темрявi почувся кашель, який напевно належав вiзниковi. Мабуть, вони невдовзi побачаться. Коли К. пiднявся до господаря i шанобливо привiтався, то зауважив, що бiля дверей стоять двое чоловiкiв. Вiн узяв iз рук господаря лiхтар i посвiтив на них. Це були тi, кого вiн уже зустрiчав сьогоднi, iх звали Артур та Єремiя. Вони вiддали честь. Згадавши роки, проведенi у вiйську, цi щасливi часи, К. засмiявся.

– Хто ви? – запитав i перевiв погляд iз одного на другого.

– Вашi помiчники, – вiдповiли вони.

– Це помiчники, – тихо пiдтвердив господар.

– Як? – запитав К. – Ви – моi старi помiчники, якi мали приiхати пiсля мене i на яких я чекаю?

Вони пiдтвердили.

– Гаразд, – сказав К., трохи подумавши. – Добре, що ви приiхали. До речi, – продовжив пiсля невеликоi паузи, – ви сильно запiзнилися. Це недбальство з вашого боку.

– Це досить далеко, – сказав один.

– Досить далеко, – повторив К., – але я зустрiв вас дорогою iз Замку.

– Так, – сказали вони без детальнiших пояснень.

– Де iнструменти? – запитав К.

– У нас немае, – вiдповiли вони.

– Інструменти, якi я вам довiрив, – уточнив К.

– У нас немае, – повторили вони.

– Ну що за люди! – обурився К. – Ви вмiете мiряти землю?

– Нi, – зiзналися помiчники.

– Але якщо ви моi старi помiчники, то мусите вмiти, – сказав К. i пiдштовхнув iх поперед себе до будинку.

Вони сидiли втрьох i мовчки пили пиво в заiздi за невеличким столом.

– Важко з вами, – сказав К. i вкотре вже порiвняв iхнi обличчя. – Як я маю вас розрiзняти? У вас тiльки iмена рiзнi, а все решта схоже, як… – вiн мимоволi затнувся, але потiм продовжив: – У всьому решта ви схожi мiж собою, як змii.

Вони засмiялися.

– Нас завжди без проблем розрiзняли, – сказали вони, виправдовуючись.

– Я вам вiрю, – сказав К. – Бо сам був свiдком цього, але я бачу вас своiми очима, i вони вас не розрiзняють. Тому я буду поводитися з вами, як iз однiею людиною, i називатиму Артур, так звати одного з вас, тебе, чи не так? – запитав К. одного з помiчникiв.

– Нi, – сказав той. – Мене звати Єремiя.

– Це не мае значення, – сказав К. – Я називатиму вас обох Артурами.