Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

]… то я i сам стою перед такою ж загадкою; цю загадку, думаю, ми i разом не розгадаемо. До речi, це блюзнiрство. Хай там як, у Гмюндi я не збираюся витрачати на це нi хвилини. Тепер я бачу, що ти змушена брехати бiльше, нiж довелося б менi. Мене це пригнiчуе. Якщо виникне серйозна перешкода, спокiйно залишайся у Вiднi – навiть не сповiщаючи мене, – я просто поiду в Гмюнд i побуду на три години ближче до тебе. Вiза в мене вже е. Телеграфувати менi, принаймнi сьогоднi, ти нiяк не зможеш, через ваш страйк.

(Прага, 11 серпня 1920 р.

) Середа

Твого прохання про прощення я не розумiю. Коли все минулося, само собою зрозумiло, що я тебе прощаю. Невблаганний я був тiльки доти, доки все не минуло, а тодi це тебе не обходило. Як би я мiг щось тобi не подарувати, коли все це минуло! Яка ж плутанина, мабуть, у тебе в головi, що ти здатна таке подумати. [Слiв iз 6 написано нечiтко.]

Порiвняння з батьком, принаймнi, цiеi митi, менi не до вподоби. Невже i я тебе втрачу? (Мiж iншим, у мене нема необхiдних для цього сил твого батька.

) Але якщо ти наполягаеш на цьому порiвняннi, тодi краще вiдiшли трико назад.

Купiвля i вiдправка трико, до речi, тривали цiлих три години, i ця iсторiя – я тодi дуже цього потребував – справдi пiдбадьорила мене, i я тобi за неi вдячний. Щоб розповiдати про це, я нинi дуже втомився, другу нiч майже не спав. Чи не можна менi трохи поеднати сили, щоб у Гмюндi мене трiшки похвалили?

Невже справдi – заздрiсть до амстердамськоi мандрiвницi? Звичайно, те, що вона робить, чудово, якщо вона робить це переконано, проте ти припускаешся логiчноi помилки.

Для людини, яка живе ось так, ii життя – примус, а для того, хто так жити не вмiе, воно здаеться свободою. Адже всюди так. Подiбна «заздрiсть» урештi-решт лише бажання смертi.

Звiдки взялися «t?ha, nevolnost, hnus»[118 - «Тягар, нудота, огида» (чес.).]? Як це поеднувалося з «заздрiстю»? Вони взагалi непоеднуванi. Тiльки в смертi мiститься прагнення до життя.

Я казав ще лукавiшi речi про «перебування у Вiднi», нiж тi, якi ти згадуеш, але правда твоя.

Єдине, що впадае у вiчi, це те, що твiй батько, як менi здаеться, порiвняно з попереднiми роками дiстае неабиякий вплив (тож бери собi трико).

Щодо Макса думай що хочеш. Але що я тепер знаю твое до нього доручення, то, коли прийде кiнець, накажу вiднести мене до нього, обговорю з ним багатоденну спiльну прогулянку, «бо ж почуваюся на силi, ще й якiй», а потiм поповзу додому i востанне витягнуся на своему ложi.