Камiнна душа

Всi мандатори з нiг збивалися, ганяючися за ним грунями; от-от, здавалося, тримають вже в руках, а вiн виховзне, мов в’юн, i пiд носом властей позволяе собi такi авантюри, що панове мандатори волосся на собi рвуть.

Тi, кому довелося його бачити, оповiдали, що Марусяк був просто красавець, отже, не дивно, що мав успiх серед представниць прекрасного полу, i дуже можливо, що всi його отi незрозумiлi появляння та щезання залежали в певнiй своiй частi вiд тих успiхiв. От навiть тут, на яворiвськiм храму, коли зайшла рiч про Марусяка, молодi попадi почали шушукатися мiж собою, i якби хто з попiв довiдався про змiст отих сповiдей, було би, може, не однiй попадi кепсько.

Господар казав, що вони тут, в Яворовi, опришкiв не бояться.

– Чому так, отче добродiю?

– Бо у нас випадок тут був такий, що з того часу не хотять опришки сюди приходити.

– Який випадок? Коли? Де?

– Коли – сего вже не можу вам сказати докладно, але був. Раз прийшло до нас сюди на Яворiв на толоки дванадцять опришкiв.

Посiдали, витягли бербеницю горiвки, ладяться пити – а заiдати нема чим. Дивляться – iде один наш-таки, яворiвський, газда. «Мой! Сда йди!» Той пiдiйшов нi живий нi мертвий – боiться. Та й хто би не злякався – дванадцятеро хлопiв, як дубiв.

Велять йому опришки, тому газдi, принести харчiв на дванадцять душ… «Але дивись, кажуть, не дуже хавки розтвирай, бо може бути бiда. Неси мовчучи – спокiйнiше на тебе буде».

Пiшов той хлоп за харчами. Що було лиш у хатi, – все позабирав.

Принiс, почали опришки пити-гуляти, баювати. І самi п’ють, i хлоповi дають, але вiн все вiдмовляеться, не хоче. Ну, не хоче, то й не хоче – як собi хоче. Будемо пити самi.

Та й п’ють, та й п’ють, та й п’ють, та й п’ють, та допилися до того, що де хто був, там упав, там i спав. Порозкидалися по толоцi, гей колоде.

Бачить хлоп, що твердо вснули опришки, взяли його думки. Бо вiн видiв, як легiнi пересипали золото в бордюгах, а потiм, кладучися спати, положив кождий собi свiй бордюг пiд голови.

Взяла заздрiсть хлопа на тотi грошi, i рiшився вiн на велике дiло: ухопив сокиру й повiдрубував усiм опришкам голови. Так-таки усiм дванадцятьом. Потiм забрав усi дванадцять бордюгiв, поховав мiж камiння, а сам пiшов до мандатора i замельдував, що от я, такий-то й такий-то, замордував на яворiвських толоках дванадцять опришкiв – прошу менi за тото нагороду. Та ще й нагороду дiстав, не гадайте собi – от який був митець.