Камiнна душа

Газди опоряджували своi оседки назверхе: вивозили гнiй з подвiр’я, обкутували маржину, чистили кошери, назношували сiна та нарублювали дров на цiлi сетки[17 - Свята.], бо якби рубав дрова пiд час свят, то би птаха кукурудзи рубала.

А газдинi давали лад всерединi хати: мили столи, лавицi, ослони, мастили припiчки, опецки, учiчковували образи зiллям, та писанками, та голубцями; робили «дiдiв», зв’язуючи кукурудзянi шульки у гушму хвостами та рiвненько внизу обтинаючи чiвки, вiдтак, поплiвши з шумелiння кiски, завiшувати на «бегариках».

Мився посуд у шафцi та в намиснику: усi тотi миски, глеки, черсаки, боклаги, горщета, пугарi, блехiвки, колачi, що так вигiдно виснуть на руцi, аби мож i наливати, й випивати. А газда – тот прикрашуе стiну: чисто випуцував[18 - Вичистив.] топiрцi, тобiвки старовiцькi блехованi, порошницi, гарапники, якi файнiшi дзьобнi; дав поредок стрюбi – отим кресам, пушкам та пiстолетам, бо будуть у роботi через цiлi сетки, а поки що мають хату закрасити; повiсив ред конечий на клинках, тарницi зi стременами, аби кожне видiло, що не без шкап’ети си жие.

А газдиня вже вчиняе паску. Мiсить тiсто з побожними думками, стараючися гнати вiд себе всяку злiсть i нечисть. А як пора уже ставити паску у пiч, виходить газда з хати, – то вiн мае не пускати нiкого: докив паска в печi, нiкому не вiльно входити, бо би врiк.

Ще хвилька – i чутно то там, то там, то там вистрiли селом: то газда, заглянувши знадвiр’я у вiкно, бачить, що вже суне жiнка паску в роззявлене жерло печi, i бавкае тодi з пiстоля.

І Маруся захопилася водоворотом тоi усеi передсвяточноi суетливостi. Пов’язалася бiлим рушником, мов намiткою, i з великим трагiзмом колотила, мiшала, рiдила, коштувала всякi масти й омасти. Щохвилi пiдбiгала до бабцi запитатися – чи досить муки, чи не мало цукру, чи не густе, чи не рiдке, i в дев’ятьох випадках з десяти кiнчалося на тiм, що бабця брала миску в руки й робила сама.

О. Василь, заморочений службами, обтяжений людськими грiхами, що тягав iх на собi тепер тисячами, ходив завжди злий i роздратований. Кричав на паламаря, на дяка, гуркав на гуцулiв, а коли в плебанii бачили, що вiн iде вже додому, – всi стрiмголов кидалися, чим би йому запхнути горлянку скорше, аби заспокоiти.