Остап Шаптала. Повісті

Гострi риси його обличчя, якi вражали своею поломанiстю в звичайнiм життi, в часи працi викруглювались i набували навiть деякоi гармонii.

Високе чоло, порiзане глибокими зморшками, як зоране поле, випростувалося, робилося гладенькими, як ставок. Звичайно розтурбованi очi набували чистого спокою, а губи инодi смикались посмiшкою.

В тi менти, коли думка його досягала вищих ступнiв напруження, обличчя його скупчувалось в одну цiлiсть, робилось урочистим i вiяло суворою красою жерця перед престолом бога. В цi менти провiдна думка всевладно скоряла собi мозок; немов вона не була породженням його, а приходила вiдкiлясь та оселялася в головi, як погiрдлива господиня.

Вербун хвилинами пiдводив голову й, примруживши очi, посмiхався i смикав себе за борiдку. Потiм знову нахилявся i, як струмок, котилась думка йому по руцi та шикувалася на паперi.

Вiн сидiв, зiгнувшись над столом, глухий до згукiв, що плинули у розчиненi вiкна, вiдчуваючи радiсть скупчення всiеi iстоти в блискучу, бринливу думку. Та думка була йому струною, яку вiн розбуркав, наддав життя, i ось вона заспiвала. Вiн затаював вiддих, щоб не прослухати жодного тремтiння цiеi струни, що коливалась у нетрях мозку.

– А Левко вже строчить, – здивувався Галай, прокинувшись.

Обидва швидко вбрались i почали прибирати постiль.

– Огню! – гукнув Вербун, одкидаючи порожнiй сiрничаний коробочок.

Шаптала дав йому свого сiрника й надiв капелюха. Коли вiн пiшов, Галай знову лiг i поглядав на Левка: той не розгинався.

– Он як його розiбрало – гадав вiн: – години двi буде ще карамаркати, а тодi годину спочивати. Одначе почекаю.

Вербун мiж тим облишив писати. Вiн одхилився на спинку стiльця, заплющив очi й почав колошматити волосся на головi, вiд чого кашкет його полетiв на пiдлогу.

– Огню, – сказав вiн, застромивши в зуби цигарку.

– Вибачай, – вiдмовив Галай: – не маю.

– Голодранець! – гукнув Вербун: – що ж ти маеш?

Вiн, хитаючись, пiдвiвся i добув з шахви сiрники. Потiм сiв, стиснув голову руками й безупинно засмикувався димом. Всi сили вiн перелляв на папiр, i спустошений мозок його нiби зiбгався в головi.

Так вiн просидiв з пiв години, припалюючи цигарку вiд цигарки.

Коли вiн врештi пiдвiвся й став шарпати свою бороду, Галай наважився з ним розмовляти.