Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

«Дуже затишний готель, – думав Матвiй, залишаючи позаду себе дивовижноi краси кипариси та пальми, якi розташувалися по обидва боки сходiв у величезних дерев'яних дiжках. Зверху, в онiксових горщиках, прикрiплених масивними ланцюгами, нависали широкогiллястi плющi та фiкуси. На тлi ледь чутного дзюрчання води у фонтанi все це створювало враження такого комфорту i спокою, що хотiлося вiдвiдати це мiсце ще раз.

Пiднявшись на верхнiй поверх, Матвiй вiдзначив наявнiсть всього двох номерiв. При цьому вони розташовувалися досить далеко один вiд одного, кожен в окремому крилi, що, безумовно, створювало додатковий комфорт для вiдвiдувачiв.

– Будь ласка, лiве крило, – вказавши напрямок легким рухом руки, ледь чутно вимовила дiвчина i залишила молодих людей.

Пiдiйшовши до кремезних дубових дверцят, Андрiй здивовано глянув на масивне бронзове кiльце, що звисало з пащi лева, i, взявшись за нього, з театральним видом постукав три рази.

– Заходьте, будь ласка, – почули чоловiки за дверима голос з явним англiйським акцентом.

Гостi вiдчинили дверi та один за iншим зникли у загадковiй напiвтемрявi. Лише свiтло коридору порушувало таемничiсть, разом iз цим розпалюючи цiкавiсть Матвiя. У величезному камiнi шумно гудiли й потрiскували дрова, якi, цiлком ймовiрно, були единим джерелом освiтлення, що, втiм не заважало досить добре розрiзняти всi атрибути номера.

«Розпалений хвилин п'ять тому, – вiдзначив про себе Матвiй. – Господар номера досить пунктуальний i, по всiй iмовiрностi, хотiв створити саме таку атмосферу таемничостi».

– Радий вiтати вас, друзi моi, в моему тимчасовому притулку, – виходячи назустрiч гостям, привiтав лорд. – Мене звуть Вiльтон. Лорд Вiльтон Гамiльтон. Ви не уявляете, яку честь надали менi, погодившись на цю зустрiч.

– Не меншою честю це знайомство е i для нас, – простягаючи лорду руку i трохи схилившись, привiтався Андрiй. – А це мiй давнiй друг i компаньйон Матвiй Ворохов.

– Лорде, – коротко привiтав його Матвiй, потискуючи руку, так само як i Андрiй, трохи схиливши голову, пiдкреслюючи повагу до високого титулу. – Сподiваюся, наша зустрiч буде дуже продуктивною i корисною для обох сторiн.

– Я в цьому анiскiльки не сумнiваюся, – натхненно вiдповiв лорд. – В iншому випадку я б нiколи не звернувся в органiзацiю мiстера Кронова. Нумо сядьмо бiля камiна, друзi моi, щоб наша бесiда протiкала бiльш плiдно.