Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Якщо нам пощастить повернути жiнку i дiстатися до мого племенi, я познайомлю тебе з людиною, яка зможе розповiсти та пояснити це. Крiм того, ти перебував у напiвдрiмотi, а в цьому станi нашi почуття бiльш сприйнятливi.

– А ти чуеш рiчку? – спитав Матвiй.

– Так, вона зовсiм близько. Просто вiтер дмухае нам в спину i забирае вiд нас ii шум.

– Ну ось, бачиш, – посмiхнувся Матвiй. – Ти сам вiдповiв на мое запитання. Може, вночi вiтер дув з рiчки, ось я i чув ii.

– Це теж, – погодився Куiдель, не ставши бiльше нiчого казати.

І вони рушили далi. Як тiльки денне свiтило сховалося за обрiй, Матвiй також почув, як бурхала вода. Але i пробиратися крiзь вiковi заростi стало ще складнiше. Сонце швидко вiдносило з собою залишки свiтла, i незабаром темрява поглинула все навколо.

– Тепер потрiбно йти дуже обережно, – повернувшись, промовив Куiдель. – Рiчка вже близько, але в цей час хижаки полюбляють виходити до ii берегiв на полювання. Якщо мiсяць не осяе наш шлях своiм посвiтом, шансiв залишитися в живих буде небагато.

Матвiй пiдняв очi в небо в марнiй спробi вiдшукати нiчного супутника нашоi планети, але нiчого не виявивши, зцiпив зуби й знову покрокував за Куiделем. Мандрiвники з ранку нiчого не iли, i, без сумнiву, тривалий перехiд сильно втомив iх. Але Матвiй був тренований в походах i мiг не iсти до трьох днiв практично без втрати сил. А ось у своему провiдниковi вiн неабияк сумнiвався, хоча по його твердiй ходi мiг зробити висновок, що пiдготовлений вiн до таких випробувань не гiрше.

У цей вечiр доля виявилася до них прихильною. Мiсяць вийшов з-за хмар раптово й осяяв вiдбитим сонячним свiтлом навколишнiй простiр. Праворуч вiд них височiли величезнi дерева, а злiва простягалася велика порожня рiвнина. Вони опинилися нiби на узлiссi джунглiв i йшли паралельно iм. Шум бурливоi рiчки тепер чувся значно виразнiше i Матвiй вдивлявся у порожнечу, що вiдкрилася злiва вiд них. Не бiльш нiж у п'ятистах крокiв вiд них вiн побачив мерехтiння потоку свiтла, яке мчало по землi, освiтлюючи ii неймовiрно мальовничими вогнями.

– Рiчка! – вигукнув Матвiй i радiсно поплескав по плечу Куiделя.

Однак iндiанець рiзко обернувся i приклав вказiвний палець до своiх губ, даючи зрозумiти, що будь-який шум може привернути небажану увагу. Матвiй слухняно кивнув, але встиг помiтити, що Куiдель теж задоволений.

– Тепер потрiбно йти дуже швидко, – прошепотiв вiн. – Не вiдставай.