Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Вибач, Володимир, що доставив тобi незручностi. Ідiть, працюйте. Менi потрiбно подумати й оглянути тут все ще раз.

– Хiба ми можемо працювати, коли трапилося таке?! – заперечив Володимир. – Ми допоможемо тобi в пошуках.

– Дякую, – щиро вiдповiв Матвiй, – але найкращою допомогою з вашого боку буде покинути табiр й надати менi можливiсть спокiйно все оглянути. Як тiльки я це зроблю i прийму рiшення про своi подальшi дii, я вас вiдразу повiдомлю.

– Добре, друже, сподiваюся, ти знаеш, що робиш. Якщо потрiбна буде наша допомога, будь-яка, клич.

Володимир поклав руку на плече Матвiя в знак пiдтримки, розумiючи, що той у всьому винить себе. За декiлька хвилин команда дослiдникiв покинула табiр, залишивши Матвiя наодинцi зi своiми думками.

З огляду на те, що Лiнда не могла вийти з намету непомiченою, вiн поспiшив ще раз оглянути його зсередини. Речi були в повному порядку. Нiяких слiдiв боротьби. Матвiй почав прибирати з пiдлоги ковдри, для того щоб оглянути дно.

– Ось воно що?! – видихнув вiн.

У неосвiтленому полум'i багаття кутку намету, в самому низу було зроблено великий горизонтальний розрiз, через який цiлком могла пролiзти людина. Матвiй спокiйно вибрався через нього на вулицю, i на свiй подив натрапив на Куiделя.

– Куiдель?! – вигукнув Матвiй вiд несподiванки. – Що ти тут робиш? Я ж просив не заважати менi. Чому ти не пiшов з усiма?

– Ти був дуже добрий до мене, – вiдповiв iндiанець, – тому я хочу тобi допомогти.

– Допомогти менi може тiльки диво, – тверезо оцiнюючи ситуацiю бовкнув Матвiй.

 – Лiнду викрали, а щоб ii повернути, менi потрiбно заплатити величезну суму грошей, якоi у мене немае. Тому менi доведеться шукати ii по слiду викрадачiв. У мене вкрай мало шансiв, але я краще загину, нiж здамся.

– Джунглi погублять тебе, Матвiй. Навiть ми, народженi в цих мiсцях, боiмося i поважаемо iх. Якщо вiдiйти вiд обжитих мiсць, нас чекае загибель в iх обiймах.

– Я усвiдомлюю весь ризик свого намiру, – погодився Матвiй, – але у мене немае iншого виходу.

Крiм того, менi доводилося бувати в мiсцях страшнiших за джунглi, тому у тебе не вийде мене залякати.

– Ти кохаеш ii? – раптом запитав Куiдель.

Матвiй здивовано глянув на iндiанця.

– Так, я люблю Лiнду, – трохи замислившись, вiдповiв вiн, – але не як жiнку, з якою можна створити сiм'ю для продовження роду. Я люблю ii як друга, якому можна довiрити своi таемницi, не боячись, що вона iх видасть.