Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Вiн обережно розстебнув блискавку на входi та заглянув всередину. Не побачивши Лiнду в наметi, Матвiй схвилювався не на жарт.

«Куди вона могла пiти? – шарпали його недобрi передчуття. – А головне, коли? Я весь час сидiв бiля багаття, i намет постiйно перебував пiд наглядом».

– Лiнда! – крикнув вiн так голосно, що його почули навiть учасники групи. – Лiнда, ти де?!

Вiдлуння джунглiв вторило йому, але дiвчина не вiдповiдала. Оббiгши табiр по периметру, i переконавшись, що ii нiде немае, Матвiй помчав наздоганяти учасникiв експедицii.

– Лiнда випадково не з вами? – прокричав вiн на ходу чоловiкам, якi зупинились вiд окрику.

– Ти ж сам казав, що почекаеш ii, i ви до нас приеднаетеся, – стривожено вiдповiв Володимир.

– Так я пам'ятаю. Тiльки немае ii в наметi… i в таборi немае. Прошу вас, повернiмося i пошукаймо всi разом.

– Звичайно, пiдемо, – погодився Володимир i наказав iншим. – Всi повертаемося!

Повернувшись до табору, Матвiй в першу чергу перевiрив намети всiх учасникiв, якi без них оглянути не мiг.

– Хiба сьогоднi повиннi привезти провiзiю? – запитав вiн у Володимира. – Ти ж казав, що пiслязавтра.

– Це не наша машина, – вiдповiв Володимир, пильно вдивляючись у далечiнь. – Я не знаю хто це.

Пiд'iхавши на безпечну вiдстань, машина зупинилася. З неi вийшов чоловiк i не поспiшаючи рушив до табору. Коли вiн наблизився настiльки, що можна було розiбрати риси його обличчя, Матвiй не повiрив власним очам i вiдразу зрозумiв, хто причетний до зникнення його подруги.

5

Здивувати Матвiя рiдко кому вдавалося, але зараз Черишев явно застало його зненацька. Рiшучим кроком вiн попрямував йому назустрiч. Роздивившись лютий погляд Матвiя, Черишев про всяк випадок зупинився i прогорланив:

– Попереджаю, використання сили з вашого боку не принесе нiчого хорошого.

– Я не настiльки дурний, – прогарчав Матвiй у вiдповiдь, – щоб промiняти безпеку дорогоi для мене людини на жалюгiдне життя такого мерзотника, як ти.

Пiсля цих слiв Черишев зухвало спокiйно пiдiйшов до Матвiя впритул i двi пари очей схрестилися у безмовному поединку.

– Бачте, в чому справа, – почав вiн, як нi в чому не бувало, – ви зволили перейти менi дорогу, а це, як вже напевно зрозумiли, я не мiг залишити без уваги.