Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Здавалося, що до обiду вони прибудуть до табору, проте по полудню джунглi навiть вiзуально не наблизилися до авто, що мчало прямо навпростець.

– Довго ще iхати? – голосно окликнув Матвiй водiя, щоб шум вiтру i гул мотора не заглушили його слова.

– Вважаю, до вечора приiдемо, – прокричав водiй у вiдповiдь. – Коли наблизимося до тiеi групи дерев, лiворуч вiд нас, доведеться перетинати лiс, а це значно сповiльнить нашу поiздку. Крiм того, було б непогано зупинитися, щоб трохи перекусити.

Оскiльки пасажири не заперечували, провiдник звернув з шосе i, проiхавши ще метрiв за десять, зупинив машину.

Сонце починало припiкати, i Матвiю здалося цiлком логiчним зробити невеличкий привал. Швидко спорудивши невеликий навiс, подорожнi розташувалися в його тiнi, щоб поiсти i вiдпочити.

– Все вiрно, сеньйор, – звернувся до Матвiя водiй, обливаючи себе водою з фляги, – хоча ви щедро заплатили менi за швидкiсть, але в цю пору року небезпечно перебувати пiд вiдкритим сонцем опiвднi, тому ця зупинка дуже до речi.

Матвiй з Лiндою, за прикладом водiя облили себе водою i за пiвгодини мандрiвники знову почали збиратися в дорогу.

– До вечора ми обов'язково повиннi прибути в табiр, – твердо промовив Матвiй, сiдаючи в машину.

– Це i в моiх iнтересах, сеньйор. У мене немае нiякого бажання провести нiч поза табором. Це вкрай небезпечно. Тут пануе багато хижих звiрiв.

– А крiм звiрiв е, кого побоюватися? – поцiкавився Матвiй.

– Ви маете на увазi грабiжникiв, сеньйор?

– Нi, я питаю про племена корiнних жителiв.

– Їх тут не часто можна зустрiти. Хоча вони досить численнi, але вважають за краще жити далеко в джунглях, а до iх мiсця проживання можна дiстатися тiльки за три-чотири днi пiшки. Але запевняю вас, робити цього нiхто не стане, iнакше буде просто пошматований дикими звiрами.

Матвiй замислився. Його не бентежив той факт, що туземцiв буде складно вiдшукати в цих безкрайнiх зелених просторах, але ось хижаки… Про вогнепальну зброю вiн мiг тiльки мрiяти, тому поки Матвiй не бачив розв’язання даноi проблеми.

Незабаром позашляховик звернув з шосе i кинувся прямо до лiсу. Дерева росли по обидва боки дороги досить щiльно i iм здавалося, що вони iдуть в непроглядних хащах джунглiв. Однак незабаром мандрiвники перетнули невеликий острiвець лiсу i виiхали на грунтову дорогу. Вечорiло. Матвiй вже починав хвилюватися, як раптом вдалинi побачив намети.