Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Мануель в черговий раз не змiг приховати емоцiй, i почуття задоволення промайнуло на обличчi молодого чоловiка.

– Заради такоi карти можна поставити й п'ятсот, – почав другий кiн Олоф.

– Я, мабуть, пiднiму на тисячу, – вiдповiв Черишев.

– Тодi я пiднiму на двi тисячi, – миттево парирував розпалений Мануель.

Перший раз за весь вечiр Матвiй побачив на обличчi у Черишева вираз задоволення i вогник в очах. Решта гравцiв пiдтримали ставку. Вiдкрилася дев'ятка. Таким чином, на столi лежала комбiнацiя з туза, дами, дев'ятки, четвiрки, трiйки.

– Ну що ж, – з удаваним сумом i трохи розгублено пробурмотiв Олоф, – оскiльки я вже практично на мiлинi, ставлю все, що у мене залишилося – тисяча триста.

– Згоден, – пiдтримав Черишев i вичiкувально подивився на юнака.

Той схилився над своiми фiшками, явно пiдраховуючи весь накопичений запас.

– Ставлю п'ять тисяч, – випалив вiн, – все, що е.

Черишев безумовно чекав саме на такий розвиток подiй i задоволено вимовив:

– Розкриваю!

– Вiдкриемо карти, панове, – промовив круп'е.

Олоф кинув на стiл своi двi карти – туз i дама.

– Двi пари мiстера Олофа, – продублював круп'е. – Тузи та дами.

Юнак вiдкрив своi карти – пара тузiв.

– Трiйка для мiстера Мануеля, – виконуючи своi обов'язки, знову продублював круп'е. – Три тузи. Прошу вашi карти, пане Черишев.

Черишев спокiйно поклав на стiл свою пару карт.

– Двiйка й п'ятiрка мiстера Черишева, – пiдставляючи його двi карти пiд загальнi п'ять, повiдомив круп'е.

Мануель аж пiдскочив з мiсця, однак не мiг вимовити нi слова. Грати з двiйкою i п'ятiркою при вiдкритих перших трьох картах здавалося повним божевiллям, проте результат лежав на столi, i змiнити вже нiчого було не можливо.

Першим перервав мовчання Олоф:

– На сьогоднi я вичерпав свiй лiмiт, панове. Бiльше докуповувати не буду. Дякую за хорошу гру.

Мануель продовжував мовчки стояти бiля столу, немов втратив дар мови.

– А ви будете продовжувати? – звернувся до парубка круп'е.

– Я би продовжив, – виходячи iз зацiпенiння, видавив iз себе Мануель, – але моi скромнi кошти не дозволяють менi цього.

З цими словами вiн вийшов з-за столу, нервово покошлатив на головi волосся i попрямував до виходу.

– Жалюгiдне видовище, – з облудою промовив Черишев. – Бiльш не сяду грати за стiл з такими молодиками. Отже, нас трое. Будемо продовжувати?

– А чому ми повиннi перериватися? – подивився на нього Карл.