Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Раптом, в нiй закодовано все, що коли-небудь вiдбувалося в водному просторi? Цiкаво, чи проводив хтось дослiдження, щоб це з'ясувати? Якщо прийняти за вiру те, що в кожного з нас закладена Божа iскра, то чому одна едина крапля не може нести всю iнформацiю, яку зберiгае океан?»

Матвiй провiв пальцем по шибцi, йдучи по слiду води, що повiльно стiкала на пiдвiконня.

«Так… якщо довго думати про це, можна i в клiнiку потрапити для душевнохворих», – промайнуло в його головi, а на обличчi з'явилася легка посмiшка.

Із задуми його вивiв телефонний дзвiнок.

– Чомусь хотiв почути саме тебе, – повiдомив Матвiй замiсть привiтання.

– Привiт, друже! Радий, що моi дзвiнки ти сприймаеш саме таким чином, – затараторив бадьорий голос на iншому кiнцi дроту. – Хоча, нiчого дивного. Зазвичай я приношу з собою добрi новини.

– Це вiрно, – погодився Матвiй.

– Гаразд, – вимовив Андрiй. – Давай ближче до справи. Боюся напустити на себе важнiсть, але до моеi контори звернувся лорд Гамiльтон. Лорд! Ти уявляеш!

– Як на мене, таких клiентiв у тебе ще не було, – пiдхопив ентузiазм друга Матвiй.

– Згоден. Було багато. Але лорд!.. Безумовно нi.

– Лорд так лорд, – вже спокiйнiше мовив Матвiй. – Що ж його цiкавить?

– Сказав, що хоче обговорити це в особистiй бесiдi.

– Де обговорити? В Лондонi? – здивувався Матвiй.

– Навiщо в Лондонi? Вiн тут, приiхав до мiста, i чекае на зустрiч у будь-який зручний для нас час, – урочисто резюмував Андрiй.

Матвiй вiдiйшов вiд вiкна i сiв у крiсло.

– Так вже й в будь-який? – iз сумнiвом перепитав вiн.

– Про що це говорить? – наштовхуючи приятеля на думку, запитав Андрiй. – Що вiн в нас дуже зацiкавлений. Вiрно?

– Схоже, що так, – погодився Матвiй. – Я вiльний сьогоднi. Домовляйся на вечiр.

– Так уже нiби й вечiр, – засмiявся в трубку Андрiй.

Матвiй повернув голову i поглянув на темне небо.

– Так, дiйсно. Дивлюся у вiкно, а те, що вже зовсiм стемнiло, не помiчаю.

– Чекай на дзвiнок, – коротко мовив Андрiй, перервавши бесiду.

Чекати довелося трохи бiльше нiж хвилину.

– Ти не уявляеш, як вiн зрадiв, – радiсно повiдомив Андрiй. – Сказав, що за двi години чекае нас у готелi «Уельс».

– Цiкаво, – задумливо протягнув Матвiй. – Істинно британський лорд. Навiть тут пiдтримуе зв'язок, так би мовити, з батькiвщиною.