Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Матвiй трохи почекав, поки дiвчина закiнчить збори, пiсля чого молодi люди спустилися до таксi, яке терпляче очiкувало на своiх пасажирiв.

– Отже, – промовила Лiнда за п'ятнадцять хвилин, сiдаючи за столик у ресторанi. – Я вся палаю вiд нетерпiння.

– Повiр, я i сам поспiшаю подiлитися iнформацiею, – запевнив Матвiй, займаючи свое мiсце навпроти дiвчини, – але давай спочатку замовимо що-небудь перекусити, тому що сьогоднi ми, ймовiрно, вже не зможемо нормально поiсти.

– Замовляй, звичайно, – кивнула Лiнда, вiдсуваючи в бiк меню.

– Подвiйну порцiю креветок i графин свiжого апельсинового соку, – звернувся Матвiй до офiцiанта.

– А ти не боiшся замовляти ось так, без попередження, – з побоюванням запитала Лiнда. – Я не хочу бачити тебе таким, як минулого разу.

– Дякую за нагадування, Лiнда. Я тут частий гiсть, i вони знають про моi кулiнарнi вподобання. Все, що я замовляю, приправляють лише сiллю, без жодних приправ, тому проблем не виникне.

– Це добре, – з полегшенням вимовила вона.

– Усi кажуть одне й те саме: або лiки, або виключення тих продуктiв, на якi у мене алергiя. Продукти я виключив, а ось проти сезонноi алергii не рятуе нiчого, навiть лiки.

Лiнда задумалася.

– Шкода, звичайно. Стiльки корисних продуктiв довелося виключити з рацiону.

– Коли згадуеш про приступи, не так вже й шкода, – вiдповiв Матвiй й посмiхнувся. – Але не будемо про сумне, адже ми не для цього сюди приiхали.

– Так, вибач, просто згадала наш минулий похiд в ресторан.

– Так, згадувати сумно, – задумливо мовив Матвiй. – Але перейдемо до справи. Надiйшло замовлення на дослiдження стародавнiх споруд у Пiвденнiй Америцi. Не викликае сумнiвiв, що це не природнi творiння. Безумовно iх зводили розумнi iстоти. Звiдси й виникають завдання. По-перше, i найнеобхiднiше – дiзнатися iх справжнiй вiк. Коли саме вони були побудованi? Для цього ти менi, власне, i потрiбна. По-друге – визначити iх призначення, а також спробувати з'ясувати технологiю побудови.

– Пiвденна Америка… – задумливо пробубонiла дiвчина, дивлячись в простiр, немов згадуючи щось. – Пiвденна Америка…

– Щось бентежить? – насторожився Матвiй. – Благаю, скажи, що згодна! Ти менi вкрай потрiбна в цiй експедицii!

– Бентежить?! – пожвавилася Лiнда. – Так це ж мрiя будь-якого археолога.