ЧОРТІВ ПОСОХ

Коли, набiгавшись, я приходив додому, мене ловили прямо у дверях i, посадивши в ночви з теплою водою, вiдмивали разом зi штанами. Вони були у мене однi. І коли вони сушилися на жердинцi перед грубкою, менi доводилося сидiти вдома, то i справа, перевiряючи iх на висихання.

А от у мого друга Федька штанiв було багато i всi з магазину. І коли вiн iх бруднити i, не дай Бог, рвав, то йому за це дiставалося. І вiн з заздрiстю поглядав на моi шорти. І одного разу запропонував помiнятися на час. Помiнялися. Але вiн знову дав промах, думаючи, що я в його штанях буду десь сидiти i нiчого не робити.

Не тут-то було! Я також лазив на паркани i, природно, порвав. Йому знову дiсталося на горiхи. І вiн бiльше не змiнювався. Лiто в селищi це найкраща пора. Можна бiгати босонiж i куди завгодно. Колесо крутиться i дзвенить.

– Ну-ка, кури, кыш з дороги! Не те задавлю! – кричу я на живнiсть, i кури з нестямним криком розсипаються передi мною.

Селище у нас невеликий, за колесом можна за годину оббiгти, якщо не робити зупинок! Як же не зупинитися бiля магазину, де розвантажують гарячий хлiб i не допомогти кривого дядi Петi тягати вже опорожненные лотки.

– Здорово, дядько Петя! Бог в помiч!

– Бог не Бог! Сам би допомiг.

Зазвичай, зробивши свою роботу, ми сидимо з дядьком Петром на сходах магазину i iмо гарячий хлiб, вiдламуючи прямо вiд буханця, поширюючи навколо аромат свiжоспеченого хлiба.

– Менi сьогоднi нiколи розсиджуватися, – кажу я дядi Петi. – Треба ще шкiльний сад перевiрити. А то дозрiе полуниця, i без мене ii зберуть!

– Резонно, – зазначив дядько Петя, вiдламуючи менi хлiб.

І свiй шматок хлiба я вже iм на бiгу, весело штовхаючи мое колесо.

– О, привiт, Шахрай! знову вiдв'язався? Сподiваюся, нiкого не покусав? – кажу я сусiдськоi собаки по кличцi Джульбарс, якого ми звали просто: «Шахрай». Та вiн не ображався. Шахрай вже бiжить зi мною поруч, поглядаючи на мiй хлiб з думкою, отломлю я йому чи нi? Але для цього менi потрiбно зупинитися – я тисну на «гальмо», переводячи залiзний гачок всередину колеса, i тягну на себе.

Шахраю такий шматочок хлiба тiльки на один зуб. Проковтнув i знову сидить i посмiхаеться i, привiтно махаючи хвостиком, чекае.

– На, тримай ще! – вiн знову проковтнув i облизався. Хороша вона собака, якийсь сибiрськоi породи з блакитними очима. Але тiльки господар його, кiномеханiк дядя Коля, частенько садить його на ланцюг, чого вiн стае злою. І коли вiдстiбаеться, завжди кусае за праву стегно мою сусiдку Альбiну.