ЧОРТІВ ПОСОХ

Знав би я тодi, що Семенов був справжнiм мужиком, я б йому не те, що ламати паркан, я б йому новий паркан поставив, та ще пофарбував. Ми жили тодi в барацi на чотири сiм'i. І кожному, хто хотiв побудувати свiй будинок, Лiспромгосп видiляв дiлянку зi стройовим лiсом.

І ось батько з мамою вдвох за мiсяць заготовили майже весь необхiдний лiс. Залишалося тiльки трохи допилити i, зiбравши всi колоди разом, вивезти iх з лiсу. Але тут мама надiрвалася. І навiть не могла ходити. А осiнь вже не за горами. І до снiгiв треба було впоратися з роботою.

І от мама, спираючись на палицю, пiшла до сусiдiв навпроти, Косоротова, син якого працював начальником гаража, i вся технiка була в його руках.

По правдi кажучи, Косоротовы менi не подобалися. Тому що Косоротов завжди лаявся, коли я лазив на iх паркан або пробiгав, дребезжа, з обiдком вiд велосипедного колеса перед iх воротами.

Мама попросила допомогти допилити видiлений дiлянку лiсу i вивезти заготовлений матерiал в селище. І за цю роботу запропонувала тонкi кiнцi колод, якi цiлком могли пiти на будiвництво лазнi.

Косоротов з радiстю погодився. Але коли привезли спиляний матерiал i звалили бiля нашого будинку товстi, а бiля його будинку тонкi колоди, його почала душити жаба».

Вiрнiше, не його, а його дружину Клавдiю, жiнку злий i сухий, як трiска.

І ось, подначенный дружиною, Косоротов подае скаргу до суду, мотивуючи несправедливiстю розподiлу продукту спiльноi працi.

І суд, як не дивно, постановив: «Подiлити все порiвну.

І вiдшкодувати вiдповiдачем судових витрат – триста п'ятдесят рублiв». По тим часам грошi чималi. Та iх уже й не було вже. І довелося батьковi продавати колоди, оплачувати всi витрати i вiддавати Косоротову грошi. Дiзнавшись про несправедливiсть, Семенов виступив захисником. І ми, подавши касацiйну скаргу, высудили вже по справедливостi. Але грошi все одно треба було вiддавати. І ось мама разом зi мною пiшла до Косоротова вiдносити грошi. Будинки була одна Клавдiя Іванiвна, i як завжди була не в дусi, але взяла грошi i поклала в комод.

– Нiчого, – говорила мама вже вдома, обливаючись сльозами. – Якось проживемо.

Але увечерi зайшов до нас сам Косоротов i почав вимагати грошi.

– Якi, ще грошi? – здивувалася мама. – Я ж вдень вiддала твоiй дружинi!

– Вона каже, що не брала. Пiшли до Косоротова, але Клавдiя Іванiвна клялася усiма святими, що грошей не брала. Мамi стало погано.

– Нехай твоi руки отсохнут, – сказала мама в серцях i заплакала.