Вельможний клієнт

– День чи два всi газети будуть заповненi повiдомленнями про бiрлстоунську таемницю. Але що це за таемниця, якщо в Лондонi е людина, котра зумiла заздалегiдь передбачити злочин? Залишаеться лише схопити цю особу, i все з’ясуеться.

– Без сумнiву, мiстере Мак. Але яким чином ви плануете схопити цього Порлока, як вiн себе називае?

Мак-Дональд iз обох бокiв оглянув листа, отриманого Голмсом.

– Штемпель поставлений у Камбервiлi. Цей факт нам не може допомогти. Ім’я, гадаете, вигадане? Також, звiсно, не дуже сприятлива обставина.

– Двiчi.

– Куди саме?

– У Камбервiльське поштове вiддiлення чеками одного з банкiв.

– І жодного разу не поцiкавилися, хто приходив за ними?

– Нi.

Інспектор був явно здивований.

– Чому ж?

– Бо я завжди тримаю свое слово. Пiсля першого ж листа пообiцяв, що не буду його шукати.

– Гадаете, що вiн лише пiшак i що за ним стоiть якась велика риба?

– Я не думаю, я знаю.

– Той професор, про котрого я чув вiд вас?

– Власне, так.

– Не стану приховувати вiд вас, мiстере Голмс, що в нас у Скотленд-Ярдi вважають, що ви даремно маете зуб на цього професора. Я зiбрав певну iнформацiю про нього: вiн мае репутацiю поважного й талановитого науковця.

– Радий, що ви визнаете його талановитим.

– Пiсля того як менi стало вiдоме ваше ставлення до нього, я визнав за необхiдне побачитися з ним. Зi своiм благородним обличчям, iз сивими скронями та якоюсь особливо врочистою манерою триматися, вiн був схожий на справжнього мiнiстра.

Голмс усмiхнувся.

– Чудово! – вигукнув вiн. – Це справдi вражаюче! Скажiть, любий Мак-Дональде, ця приемна iнтимна бесiда вiдбувалася в кабiнетi професора?

– Атож.

– Гарна кiмната, чи не так?

– Дуже гарна.

– Ви сидiли бiля його письмового столу?

– Еге ж.

– Так, що ви опинилися проти джерела свiтла, а його обличчя залишалося в тiнi?

– Це вiдбувалося ввечерi… Авжеж, свiтло лампи було спрямоване в мiй бiк.

– Цього й слiд було очiкувати. Чи звернули ви увагу на картину за спиною професора на стiнi?

– Ще б пак, звiсно, я помiтив картину: на нiй зображена голова дiвчини впiвоберта.

– Це картина Жана Батиста Греза, знаменитого французького художника, котрий жив у другiй половинi XVIII столiття.

Інспектор слухав зовсiм байдуже.

– Чи не краще нам… – почав було вiн.