Вампір із Сассексу (збірник)

Яким же я був слiпим, що не зробив з цього вiдповiдних висновкiв!

– Яких висновкiв?

– А ось яких: дивовижнi це корови, яких можна пустити й ступою, i клусом, i чвалом! Ще згадаете мое слово, Ватсоне, такий хитрий прийом не до снаги власнику сiльського трактиру! На дворi нiкого немае, крiм цього хлопчака в кузнi. Зробимо вилазку й з’ясуемо, як там справи.

У напiвзруйнованiй стайнi стояли двi кошлатi, нечищенi коняки. Голмс пiдняв однiй iз них задню ногу й голосно зареготав:

– Пiдкови старi, а пiдкували зовсiм недавно.

Пiдлiток, зайнятий своею справою, не звернув на нас нi найменшоi уваги. Я побачив, як Голмс швидко оглянув усю кузню, завалену залiзним брухтом i трiсками. Раптом позаду почулися кроки, i ми побачили господаря. Густi брови в нього пiднялися й створили одну лiнiю над злiсно виблискуючими очима, смагляве обличчя засмикалося судомою.

– Полiцiйнi нишпорки! – вигукнув вiн. – Що вам тут треба?

– Мiстере Рюбен Гейз, даруйте! – спокiйно сказав Голмс. – Можна подумати, що ви боiтеся, щоб i справдi чогось тут не знайшли.

Величезним зусиллям волi Гейз опанував себе й скривився у фальшивiй усмiшцi, яка здалася менi ще страшнiшою, нiж його грiзний вигляд.

– Прошу дуже, шукайте. Що знайдете – все ваше, – дозволив вiн. – Але я не люблю, коли стороннi люди, не питаючи, вештаються моiм подвiр’ям. Тому, мiстере, чим швидше оплатите рахунок i заберетеся геть, тим буде краще.

– Не гнiвайтесь на нас, мiстере Гейз, – сказав Голмс. – Ми просто хотiли поглянути на ваших коней, але я, здаеться, i пiшки дiйду. Адже до Голдернесс-холу недалеко?

– Звiдси до самих ворiт милi двi, не бiльше.

Вiн провiв нас iз двору похмурим поглядом.

Ми недалеко зайшли дорогою, оскiльки Голмс зупинився бiля першого ii закруту, знаючи, що тепер нас нiхто уже не побачить.

– Було гаряче, як кажуть у дитячiй грi, – сказав вiн. – І чим бiльше прямую вiд заiзду, стае все холоднiше та зимнiше. Нi, йти звiдси ще зарано!

– Переконаний, що цей Рюбен Гейз знае все.