Вампір із Сассексу (збірник)

Другий велосипедист не мав жодного стосунку до вбивства, а людських слiдiв там i не було.

– Голмсе! – вигукнув я. – Це неможливо!

– Браво! – сказав вiн. – Висновок вичерпний. У моему викладi подiй е щось неймовiрне, отже, я припустився помилки. Але ви весь час були зi мною й усе бачили на власнi очi. Де ж я помилився?

– Можливо, вiн розбив голову пiд час падiння?

– Серед болiт, Ватсоне?

– Навiть не знаю, Голмсе.

– Зосередьтеся, ми розгадували й важчi загадки. Матерiалу для мiркувань у нас досить, треба лише вмiло використати його… Тож ходiмо далi, Ватсоне.

Ми вирушили цим слiдом, але незабаром перед нами потягнулися пологi, зарослi вересом пагорби; струмок залишився позаду. Іти далi не було сенсу, адже вiдбитки данлопiвських шин могли вести або до Голдернесс-холу, чиi величавi вежi здiймалися лiворуч, або до приземистих сiрих хатинок, за якими, якщо вiрити мапi, проходило Честерфiлдське шосе.

Коли ми опинилися всього за кiлька крокiв вiд старого, доволi непоказного на вигляд заiзду з пiвником на вивiсцi, Голмс раптом скрикнув i схопив мене за плече, щоб не впасти. У нього пiдвернулася нога, а, як вiдомо, у таких випадках людина стае зовсiм безпорадною. Вiн сяк-так дошкандибав до дверей заiзду, де з люлькою в зубах сидiв кремезний, смаглявий чоловiк середнього вiку.

– Здоровенькi були, мiстере Рюбен Гейз, – привiтався Голмс.

– А хто ви такий i звiдки знаете мое iм’я? – поцiкавився чоловiк, змiрявши Голмса пiдозрiлим i недобрим поглядом.

– Воно написане на вивiсцi у вас над головою. А власника завжди впiзнаеш. Скажiть, чи немае у вас якогось вiзка в каретнику?

– Нi.

– Я на праву ногу ступити не можу.

– Не ступайте, якщо не можете.

– А як же менi йти?

– Якось на однiй нозi дострибаете.

Вiдповiдi мiстера Рюбена Гейза не вирiзнялися надмiрною люб’язнiстю, але Голмс стерпiв його свавiлля з дивною щирiстю.

– Слухайте, шановний, – звернувся вiн, – ви ж бачите, яке зi мною сталося лихо.

– А менi й поготiв начхати, – вiдрубав цей похмурий суб’ект.

– Я тут у важливiй справi. Дайте менi свiй велосипед i отримаете соверен за послугу.

Господар нашорошив вуха:

– А куди вам iхати?

– У Голдернесс-хол.

– Чи не до самого герцога в гостi? – спитав власник заiзду, насмiшкувато зиркаючи на наш забризканий брудом одяг.