Загублений світ

Але вони такi реальнi для мене! Не можу не зважати на них – це увiйшло в мою плоть i кров. Якщо колись вийду замiж, то лише за знаменитiсть.

– Як же може бути iнакше! – вигукнув я. – Кому ж надихати чоловiкiв, як не таким жiнкам? Нехай менi лише випаде нагода, тодi побачимо, чи зумiю я скористатися нею. Кажете, що людина мае сама творити свою славу, а не чекати, коли вона прийде iй до рук. Та от хоча б Клайв – скромний клерк, а пiдкорив Індiю! Нi, присягаюся, свiт iще дiзнаеться, на що я здатен!

Гледiс розреготалася над спалахом мого iрландського темпераменту.

– Що ж, дiйте. У вас е для цього все – молодiсть, здоров’я, сили, освiта й енергiя. Менi стало дуже сумно, коли ви почали цю бесiду. А тепер я радiю, що вона пробудила у вас такi думки.

– А якщо я…

Їi рука, немов м’який оксамит, торкнулася моiх губ.

– Нi слова бiльше, сер! Ви i так уже на пiвгодини запiзнилися до редакцii. Менi просто забракло духу нагадати вам про це. Але з часом, якщо завоюете собi мiсце пiд сонцем, ми, можливо, поновимо нашу сьогоднiшню бесiду.

Ось чому я такий щасливий наздоганяв того туманного листопадового вечора кембервелльський трамвай, твердо вирiшивши не гаяти марно жодного дня в пошуках великоi справи, яка буде гiдною моеi прекрасноi ледi. Але хто мiг передбачити, яких химерних форм набуде ця справа й якими дивними шляхами я дiйду до неi!

Читач, либонь, скаже, що цей вступний роздiл не мае жодного зв’язку з моею оповiдкою, але без нього не було б i ii самоi, бо хто, як не чоловiк, натхнений думкою, що вiн – творець своеi слави, i готовий на будь-який подвиг, здатен рiшуче порвати зi звичним трибом життя i податися навмання в оповиту таемничим мороком краiну, де його чекають неймовiрнi пригоди та видатна нагорода за них!

Уявiть собi, як я, п’яте колесо до воза «Дейлi газетт», згаяв цей вечiр у редакцii, коли в моiй головi визрiло непохитне рiшення: якщо вдасться, сьогоднi ж знайти можливiсть вчинити подвиг, який буде гiдний моеi Гледiс.

Роздiл 2. Спробуйте щастя з професором Челленджером

Я завжди любив нашого редактора вiддiлу «Останнi новини», рудого буркотуна МакАрдла, i сподiваюся, що й вiн також непогано до мене ставився.