Його прощальний уклін

Цього чоловiка в установi не знали. Потiм я зайшов до Мелвiлла, у чиему будинку вперше зустрiв Гарсiю, але з’ясувалося, що той знав його, може, навiть гiрше, нiж я сам. Нарештi, отримавши вiд вас вiдповiдь на свою телеграму, я прийшов до вас, оскiльки чув, що ви – людина, здатна дати добру пораду в складнiй ситуацii. Однак iз того, що ви тут сказали, iнспекторе, я збагнув, що ви можете продовжити мою розповiдь, i що сталася якась трагедiя. Можу вас запевнити, що кожне сказане мною слово – чистiсiнька правда й що крiм того, що я зараз розповiв, бiльше нiчого про долю цього чоловiка не знаю.

І мое едине бажання – допомогти закону, чим тiльки зможу.

– Не сумнiваюся в цьому, мiстере Скотт Екклз, – вiдповiв iнспектор Грегсон вельми доброзичливим тоном. – Абсолютно нiяких сумнiвiв. Маю сказати, що все у вашiй оповiдцi вiдповiдае фактам, якi маемо й ми. Наприклад, записка, яку принесли пiд час обiду. Вам вдалося помiтити, куди вона щезла?

– Ще б пак. Гарсiя зiм’яв ii та жбурнув до камiна.

– Що ви на це скажете, мiстере Бейнс?

Сiльський детектив був гладким дебелим рудоволосим чоловiком, чие обличчя не виглядало грубим лише через надзвичайно свiтлi очi, майже прихованi бровами, та масивнi складки щiк. Ледаче всмiхнувшись, вiн вийняв iз кишенi зiм’ятий опалений папiрець.

– Там була камiнна решiтка, мiстере Голмс. Вiн не докинув папiрець до вогню, i я витягнув записку неушкодженою з-пiд решiтки.

Голмс схвально всмiхнувся:

– Ви, мабуть, дуже ретельно оглядали будинок, якщо знайшли такий крихiтний клаптик паперу.

– Авжеж, мiстере Голмс. Такий мiй метод. Прочитати записку, мiстере Грегсон?

Лондонський iнспектор кивнув.

– Вона написана на звичайному паперi кремового кольору без водяних знакiв розмiром у чверть аркуша. Вiдрiзана двома надрiзами маленьких ножиць. Записка була складена тричi та запечатана фiолетовим воском, причому печатку наклали поспiхом, а потiм пройшлися по згинах паперу якимось гладким предметом овальноi форми.

Адресована вона мiстеровi Гарсiя з Вiстерiя-Лодж. Текст такий: «Нашi звичайнi барви – зелений i бiлий. Зелений – вiдчинено, бiлий – замкнено. Другий поверх, перший коридор, сьомi дверi праворуч, зелена завiса. Бог у помiч. Д.». Почерк жiночий, написано ручкою з тонким пером, однак адреса нашкрябана або iншою ручкою, або взагалi iншою людиною. Букви грубшi, та й натискали на перо, як бачите, дужче.

– Дуже цiкава записка, – зауважив Голмс, перечитавши ii.