Його прощальний уклін

Якби вiн мiг, то вбив би мене, цей злий жовтолиций диявол.

Ми вiднесли дiвчину нагору, поклали на диван, i незабаром два горнятка мiцноi кави прояснили ii свiдомiсть, розвiявши дурман. Голмс викликав iнспектора Бейнса та пояснив йому ситуацiю.

– Що ж, сер, ви даете менi саме ту iнформацiю, яка потрiбна, – тепло сказав iнспектор, потиснувши руку моему приятелю. – Я iз самого початку йшов тим самим слiдом.

– Що?! Ви стежили за Гендерсоном?

– Знаете, мiстере Голмс, коли ви навприсядки нишпорили в садочку у «Високих склепiннях», на одному з дерев там сидiв я.

Кумедно було дивитися на вас згори донизу. Тому ми з вами збирали докази наввипередки.

– Навiщо ж тодi ви заарештували мулата?

Бейнс усмiхнувся.

– Я був певний, що Гендерсон, як вiн себе називае, вiдчувае, що опинився пiд пiдозрою, i тому зачаiться й нiчого не робитиме, поки йому загрожуе небезпека. Я навмисно заарештував iншу людину, щоб вiн вирiшив, що ми дали йому спокiй. Я знав, що вiн тепер захоче звiдси втекти й дасть нам шанс дiстатися до мiс Барнет.

Голмс поклав руку на плече iнспектора.

– Ви далеко просунетеся в службi. Бо маете iнтуiцiю та природне чуття.

Бейнс аж почервонiв вiд задоволення.

– Весь тиждень на станцii чергував наш переодягнений спiвробiтник. Вiн стежив за мешканцями «Високих склепiнь», куди б вони не iздили. Однак вiн, либонь, розгубився, коли мiс Барнет вдалося вирватися. На щастя, ii пiдiбрала ваша людина i все скiнчилося щасливо. Ми не можемо нiкого заарештувати, поки вона не дасть свiдчення, тому чим ранiше вона це зробить, тим краще.

– Вона поступово очунюе, – зауважив Голмс, поглянувши на гувернантку. – Але скажiть менi, Бейнсе, хто ж такий той Гендерсон?

– Гендерсон, – вiдповiв iнспектор, – це дон Мурiльйо, котрого колись називали Тигром iз Сан-Педро.

Тигр iз Сан-Педро! Моя пам’ять, як спалах блискавки, миттю висвiтлила всю iсторiю життя цiеi людини. Вiн був вiдомий як найбезсовiснiший i найкровожерливiший iз усiх, хто будь-коли правив у краiнi, яка претендуе на те, щоб називатися цивiлiзованою.

Дужий, безстрашний i енергiйний, вiн упродовж десяти-дванадцяти рокiв змушував усiх тремтiти перед ним i терпiти його огиднi звички. Його iм’я вселяло жах у всiй Центральнiй Америцi. Потiм все населення краiни поголовно повстало проти нього. Але вiн був не менш хитрий, нiж жорстокий, i за перших ознак грози, що наближалася, перевiз усi своi скарби на корабель, команда якого складалася з вiдданих йому людей.