Його прощальний уклін

З куточка рота в нього звисала наполовину викурена, згасла сигара; ледь сiвши, вiн негайно ж ii розпалив.

– Зiбралися накивати п’ятами? – зауважив гiсть, озирнувшись. Погляд його зупинився на сейфi, вже не прикритому завiсою. – Послухайте, мiстере, невже ви тримаете в ньому всi вашi папери?

– Чому б i нi?

– Чорт забирай! У такiй скринi? А ще вважаете себе шпигуном екстра-класу. Та будь-який злодюжка-янкi розколупае його консервним ножем! Якби я знав, що моi листи закинуть у таку скриню, не був би таким телепнем i не писав би вам.

– Жодному злодюжцi з цим сейфом не впоратися, – заперечив фон Борк. – Метал, iз якого вiн зроблений, не розрiзати жодним iнструментом.

– Ну, а замок?

– Замок особливий, iз подвiйною комбiнацiею, розумiете, як це?

– Нi, пояснiть менi.

– Щоб вiдкрити такий замок, потрiбно знати певне слово та число. – Фон Борк пiднявся й показав на подвiйний диск навколо щiлини замка. – Зовнiшне коло для букв, внутрiшне – для цифр.

– Нiчого собi!

– Не так усе просто, як ви вирiшили.

Я замовив його чотири роки тому, i, знаете, якi я вибрав слово та число?

– Гадки не маю.

– Тодi послухайте: слово – «серпень», а число – 1914, зрозумiли?

Обличчя американця засяяло вiд захоплення.

– Оце ви спритно вгадали, хай йому грець! Просто в яблучко влучили! – здивовано вигукнув вiн.

– Атож, дехто з нас мiг уже тодi передбачити точну дату. Ну от, тепер час настав, i завтра вранцi я згортаю всi справи.

– Послухайте, мiстере, ви й мене маете звiдси витягти! Я в цiй триклятiй краiнi сам не залишуся.

Мабуть, за тиждень, а то й ранiше, Джон Буль встане дибки та почне гарячкувати. Вважаю за краще дивитися на нього з протилежного узбережжя океану.

– Але ж ви американський громадянин!

– Ну, то й що? Джек Джеймс також американський громадянин, а тепер вiдсиджуе свiй термiн у Портлендi. Англiйський фараон не буде з вами цiлуватися, якщо заявите йому, що ви американець. «Тут у нас своi закони, британськi», – ось що вiн скаже. Авжеж, мiстере.

До речi, якщо ми вже згадали Джека Джеймса… Менi здаеться, ви не дуже бережете людей, котрi на вас працюють.

– Що ви хочете цим сказати? – рiзко спитав фон Борк.

– Але ви ж наче iхнiй господар, еге ж? І маете наглядати, щоб вони не потрапили в халепу. Це стаеться постiйно, а хоч одного ви врятували? Узяти того ж Джеймса…

– Джеймс сам винен – ви це чудово знаете. Вiн був занадто недисциплiнований для такоi справи.

– Джеймс – йолоп, згоден.