Його прощальний уклін

Мiж iншим, ми робимо якраз протилежне до того, що ви так справедливо засуджуете. Ми охороняемо вiд розголосу чужi таемницi, що неминуче вiдбуваеться, якщо справа потрапляе до рук полiцii. Вважайте мене партизанським загоном, що дiе окремо вiд регулярних сил. Так от, сьогоднi я приiхав до вас поговорити про мiстера Годфрi Стонтона.

– А що з ним трапилося?

– Ви ж його знаете, чи не так?

– Вiн мiй близький приятель.

– І знаете про його зникнення?

– Зникнення? – суворе обличчя доктора навiть не сiпнулося.

– Вiн пiшов iз готелю вчора ввечерi, пiсля чого його бiльше нiхто не бачив.

– Вiн неодмiнно повернеться.

– Завтра матч унiверситетських команд.

– Менi начхати на цi дитячi забавки. Доля юнака справдi мене турбуе, бо я його знаю та люблю, а от регбi – це не для мене.

– Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу? Мене також турбуе доля мiстера Стонтона. Ви знаете, де вiн?

– Нi, певна рiч.

– Ви бачили його вчора або сьогоднi?

– Нi.

– Якоi ви думки про здоров’я мiстера Стонтона?

– Вiн абсолютно здоровий.

– Скаржився колись на нездужання?

– Жодного разу.

Голмс вийняв аркуш паперу та показав його медику.

– Як тодi поясните походження цiеi квитанцii на тринадцять гiней, сплачених минулого мiсяця мiстером Годфрi Стонтоном доктору Леслi Армстронгу з Кембриджа? Я знайшов ii на письмовому столi Стонтона серед iнших паперiв.

Обличчя медика налилося кров’ю.

– Не бачу необхiдностi давати вам хоч якесь пояснення, мiстере Голмс.

Детектив сховав квитанцii в нотатник.

– Ви, мабуть, вважаете за краще давати пояснення офiцiйно, – зауважив вiн. – А я ж вам уже сказав, що гарантую збереження таемницi. Ви вчинили б набагато розумнiше, якби цiлком менi довiрилися.

– Нiчого не можу сказати про цю квитанцiю.

– Чи мали ви вiд Стонтона якусь звiстку вiдтодi, як вiн поiхав до Лондона?

– Нi.

– Ох, уже ця пошта! – скрушно зiтхнув Голмс. – Учора ввечерi о шостiй годинi п’ятнадцять хвилин Годфрi Стонтон надiслав вам термiнову телеграму, яка, без сумнiву, пов’язана з його зникненням, i вам досi ii не принесли? Це – обурлива недбалiсть! Я негайно пiду в мiсцеве поштове вiддiлення та подам скаргу.

Доктор Леслi Армстронг схопився на ноги, його темне обличчя аж пашiло вiд гнiву.

– Я вимагаю негайно покинути мою оселю, сер! – сказав вiн. – І передайте вашому господаревi, лорду Маунт-Джеймсу, що я не бажаю бiльше мати нiяких справ нi з ним, нi з його агентами! – вiн несамовито задзеленчав дзвоником.