Спогади про Шерлока Голмса

За блиском його очей i хвилюванням, яке вiн намагався приховати, я здогадався, що вiн близький до розгадки, хоча й не уявляв собi ходу його думок.

– Ви, мабуть, хочете насамперед оглянути мiсце подii, мiстере Голмс? – припустив Грегорi.

– Волiв би побути спочатку тут i уточнити кiлька деталей. Стрекера потiм принесли сюди, чи не так?

– Атож, вiн лежить зараз нагорi.

– Вiн служив у вас кiлька рокiв, полковнику?

– Я завжди був ним дуже задоволений.

– Кишенi вбитого, сподiваюся, оглянули, iнспекторе?

– Усi речi у вiтальнi.

Якщо хочете, можете поглянути.

– Авжеж, дякую.

У вiтальнi ми сiли навколо столу, що стояв посеред кiмнати. Інспектор вiдiмкнув сейф i розклав перед нами його вмiст: пачку воскових сiрникiв, недогарок свiчки довжиною в два дюйми, люльку з кореня вересу, шкiряний кисет, у якому була плитка тютюну, срiбний годинник на золотому ланцюжку, п’ять золотих соверенiв, алюмiнiевий наконечник для олiвця, якiсь папери, нiж iз рукiв’ям зi слоновоi кiстки та дуже тонким негнучким лезом, на якому стояла марка «Вайс i К°, Лондон».

– Дуже цiкавий нiж, – зауважив Голмс, уважно його розглядаючи. – Судячи iз засохлоi кровi, це той самий нiж, який знайшли в руцi мерця. Що про нього скажете, Ватсоне? Такi ножi – ваша спецiалiзацiя.

– Це хiрургiчний iнструмент, так званий катарактальний нiж.

– Так я й думав. Найтонше лезо, призначене для найточнiших операцiй. Чи не дивно, що особа, котра плануе захищатися вiд злодiiв, прихопила його зi собою.

Особливо, якщо врахувати, що нiж не складаеться?

– На кiнчик був одягнений шматочок корка, ми його знайшли бiля трупа, – пояснив iнспектор. – Дружина Стрекера каже, що нiж лежав у них кiлька днiв на комодi, i, йдучи вночi, Стрекер прихопив його з собою. Зброя не надзвичайна, але, ймовiрно, нiчого iншого в нього пiд рукою на той момент не було.

– Цiлком можливо. А що це за папери?

– Три оплачених рахунки за сiно. Лист полковника Росса з iнструкцiями.

А це – рахунок на тридцять сiм фунтiв п’ятнадцять шилiнгiв вiд кравчинi, мадам Лезер iз Бонд-стрит, на iм’я Вiльяма Дербiшира. Мiсiс Стрекер каже, що Дербiшир – приятель ii чоловiка й що час вiд часу листи для нього приходили на iхню адресу.

– У мiсiс Дербiшир вельми дорогi смаки, – зауважив Голмс, переглядаючи рахунок. – Двадцять двi гiнеi за один гарнiтур – забагато. Ну що ж, тут начебто все, тепер можна вiдвiдати мiсце злочину.