Справи Шерлока Голмса

Прийшов до пам’ятi я вже в iншiй кiмнатi. Бiля мене не було нi страшного карлика, нi iнших чудовиськ. Бiля вiкна стояв лiтнiй, незнайомий менi чоловiк, котрий, помiтивши, що я опритомнiв, звернувся до мене.

– Як почуваетеся? Зараз зроблю вам перев’язку.

– Де я, лiкарю? – слабким голосом спитав я. Обличчя медика спохмурнiло.

– Краще не питайте, юначе. Вашi рани вилiковнi, але тут вас пiдстерiгае набагато бiльша небезпека, нiж на полi бою. Ви потрапили в лепрозорiй. Нещаснi, котрих бачили вранцi, – прокаженi.

Я застогнав вiд жаху.

– Отже, я провiв нiч у лiжку прокаженого? – прошепотiв я.

– Атож, дуже ризикований вчинок, – пiдтвердив лiкар, – я маю до цiеi хвороби iмунiтет, але все ж не наважився б на такий крок.

– Усе було скiнчено, Джиммi. Мене прирекли на життя, гiрше за смерть. І все ж, пiсля того, як мене привезли в шпиталь у Преторii, я весь час сподiвався на диво. «А раптом уникну зарази?» – питав я себе в тисячний раз. Пiсля виписки я поiхав додому. І тут уже побачив, що ознаки страшноi недуги починають з’являтися на моему обличчi.

Я все розповiв батькам. Єдиним виходом було поширити чутки про мiй вiд’iзд на тривалий час, а самому оселитися десь неподалiк пiд наглядом надiйного лiкаря, який би не зрадив мою таемницю. В iншому разi мене б вiдправили в лепрозорiй, де я був би приречений до кiнця своiх днiв перебувати в товариствi таких самих нещасних, яким був я. Нiкому не можна було розповiдати мою таемницю. Навiть тобi, Джиммi, друже мiй. Я знав, що моя вiдсутнiсть стане для тебе великим ударом, та що я мiг вдiяти? Ось i вся моя iсторiя.

Годфрi замовк. Я бачив, що Додд вражений його розповiддю. Вiн сидiв, згорбившись i затуливши обличчя руками.

– Я не винен у тому, що вони проникли в нашу таемницю, – озвався батько Годфрi. – Ось цей чоловiк, – вказав вiн на мене, – про все здогадався. Тодi я вирiшив, що безпечнiше вiдкритися йому повнiстю.

– І правильно вчинили, полковнику, – сказав я. – Можливо, мое втручання виявиться корисним. Скажiть, – звернувся я до Кента, – ви фахiвець iз захворювань такого типу?

– Я маю тi ж знання в цiй галузi, якi зазвичай мае кожен освiчений медик, – сухо вiдповiв вiн.

– Не сумнiваюся у вашiй компетентностi, лiкарю, – поквапився додати я. – Але в такому серйозному випадку бажана консультацiя ще з одним фахiвцем. Гадаю, що ви не показували мiстера Годфрi жодному iншому медику, оскiльки боялися посвятити ще когось у свою таемницю?

Мiстер Емсворд ствердно кивнув.