Справи Шерлока Голмса

– Маете зрозумiти причини моеi наполегливостi, сер, – гаряче заперечив я, – вона пов’язана виключно з тим, що…

– Знаю, знаю, – обiрвав мене Емсворд, – лише тому я такий терплячий. Але не випробовуйте мое терпiння, мiстере Додд. Буду змушений категорично просити вас припинити подальше втручання в мое приватне життя. Сiмейнi справи стосуються лише мене й бiльше нiкого. Стороннiй, хоч би як доброзичливо вiн не був налаштований, не в змозi правильно оцiнити подii, що вiдбуваються в тiй чи iншiй родинi. Затямте це.

Щиро раджу припинити вашi даремнi пошуки та зайнятися чимось iншим. А тепер, мiстере, зайдiть до моеi дружини. Вона прагне почути вiд вас усе, що ви зможете пригадати про Годфрi.

Це був глухий кут, мiстере Голмс. Сувора непохитнiсть батька Годфрi, здавалося, вiдбирала в мене будь-яку надiю. Але подумки я негайно присягнувся, що не заспокоюся нi на мить, поки не дiзнаюся правду.

Обiд у величезнiй похмурiй iдальнi минув понуро. За столом нас було лише трое. Мати Годфрi жадiбно випитувала в мене подробицi життя ii сина.

Але батько був похмурий i мовчазний. У мене був такий пригнiчений настрiй, що за першоi ж нагоди я подякував господинi та пiшов до призначеноi менi кiмнати.

Це було велике, бiдно обставлене примiщення, яке справляло таке ж гнiтюче враження, як i все обiйстя. Але, розумiете, мiстере Голмс, пiсля похiдного армiйського життя я був не надто прискiпливим до iнтер’еру. Визирнув у вiкно. Нiч була ясною й мiсячною.

Я зачинив вiкно, опустив фiранку, засвiтив лампу й сiв iз книжкою бiля розпаленого камiна.

Але недовго я залишався наодинцi. Почувся обережний стукiт у дверi, i до кiмнати увiйшов старий слуга з оберемком дров.

– Даруйте, сер, – сказав вiн, – я боявся, що дров у камiнi забракне й що ви змерзнете. У цих кiмнатах дуже вогко.

Ідучи, Ральф затримався на порозi.

– Розумiете, сер, – вибачаючись промовив вiн, – я випадково почув те, що ви розповiдали за обiдом про мiстера Годфрi. Рiч у тiм, що моя дружина бавила його дитиною.

Ми обое дуже любимо молодого господаря. Ви, здаеться, казали, що мiстер Годфрi вiдзначився на вiйнi?

– В усьому полку не було нiкого, хто мiг би зрiвнятися з Годфрi хоробрiстю та шляхетнiстю, – гаряче повiдомив я. – Якби не вiн, навряд чи я сидiв би тут i балакав iз вами.

Старий задоволено потер зморшкуватi руки.

– Еге ж, сер. Таким вiн був завжди. В усьому парку немае жодного дерева, яке б не облазив наш хлопчик. Нiщо не могло налякати його.