Спілка рудих

Якби вiн хотiв, щоб ми поiхали з ним, не став би вiдпускати кеб. Доведеться вам вiдчинити дверi, адже всi поряднi люди вже давно сплять.

Свiтло лампи в передпокоi впало на обличчя нашого опiвнiчного гостя. І я одразу його впiзнав. Це був Стенлi Гопкiнс, молодий, перспективний детектив, службовою кар’ерою котрого Голмс дуже цiкавився.

– Вiн удома? – перепитав Гопкiнс.

– Пiдiймайтеся, мiй любий сер, – почувся згори голос Шерлока. – Сподiваюся, ви не потягнете нас кудись у таку нiч.

Гiсть пiднявся нагору. У свiтлi лампи його плащ виблискував, як мокра луска.

Поки Голмс ворушив дрова в камiнi, я допомагав детективу роздягатися.

– Ходiть-но сюди, любий Гопкiнсе, i погрiйтеся бiля вогню, – запросив Шерлок. – Ось сигара, а в нашого доктора е чудовий елiксир iз гарячоi води та цитрини. Такоi ночi немае кращих лiкiв. Щось дуже важливе вигнало вас iз дому в таку негоду, правда?

– Ви не помилилися, мiстере Голмс. Який я мав сьогоднi день! Ви читали останнi новини про йокслiйську справу?

– Останнi новини, якi я сьогоднi читав, походять iз XV столiття.

– Ну, це нiчого. Повiдомлення складаеться лише з одного абзацу, та й у ньому все перебрехали так, що ви нiчого не втратили. Маю вам повiдомити, що я не сидiв, склавши руки. Йокслi мiститься в Кентi, за сiм миль вiд Четема й за три милi вiд залiзницi. Я отримав телеграму о третiй п’ятнадцять, був у Йокслi о п’ятiй, провiв слiдство, приiхав останнiм потягом до Лондона й зi станцii Черiнг-Кросс попрямував просто до вас.

– З чого я можу зробити висновок, що ви не все зрозумiли в цiй справi.

– Не все? Та я нiчого не зрозумiв. Такоi заплутаноi справи нiколи не мав, спочатку я подумав, що вона зовсiм простенька, i я ii легко розплутаю. Немае мотиву злочину, мiстере Голмс. Ось що не дае менi спокою: немае мотиву! Людину вбили, цього заперечувати не можна, але не можу збагнути, хто мiг бажати жертвi смертi.

Голмс закурив i вiдкинувся в крiслi.

– Розказуйте, – запропонував вiн.

– Усi факти я вивчив досконально, – почав Стенлi Гопкiнс, – але хотiв би зрозумiти, що вони означають.

Кiлька рокiв тому той замiський будинок, Йокслi-Олд-плейс, орендував один чоловiк, котрий назвався професором Коремом. Вiн дуже хворий. Тому лежить у лiжку або шкутильгае з паличкою своiм помешканням, часом садiвник возить його у вiзочку парком. Сусiдам вiн подобаеться, вони його навiдують, професора вважають авторитетним фахiвцем. Слуг небагато – лiтня економка мiсiс Маркер i служниця Сьюзен Терлтон.